На допомогу фахівцю

 

-------------------------------------------------------------------------------------------------------

БІЛЯЇВСЬКА ЦЕНТРАЛІЗОВАНА БІБЛІОТЕЧНА СИСТЕМА

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІ

«ГЕРОЇ АТО — МУЖНІСТЬ І ЧЕСТЬ»

 

м. Біляївка

2016

Вони співали “Ще не вмерла…” і вмирали… Земля тремтіла, під ногами ж – твердь… Їм янголи обличчя прикривали… А ті під вибухи гранат ішли на смерть… У вічність відійшли найкращі люди України, люди високого духу. Україна оплакує своїх героїв, матері оплакують своїх синів і дочок, діти – батьків. Герої Небесної Сотні віддали своє життя за кожного з нас! Ми будемо пам’ятати про це!Пролита кров зобов’язує кожного усвідомити відповідальність за долю країни, за її майбутнє.

 

Ось уже минає друга річниця від трагічних і героїчних подій на Майдані. Десятки тисяч людей в Донецькій та Луганській областях покинули свої домівки і тимчасово перемістилися в інші регіони нашої держави.

Кожна родина - це окрема сумна історія, яка шукає підтримки та взаєморозуміння.

Сьогодні, у час військової активності, бібліотекарям необхідно проявляти свідому активність, спрямовану на підтримку вимушено переселених осіб. Залучати до надання психологічної допомоги висококваліфікованих фахівців, практичних психологів, соціальних педагогів, психотерапевтів.

Незважаючи на ситуацію, що склалася, держава наразі робить все необхідне, щоб гарантувати виборче право кожній людині, навіть якщо вона вимушено покинула своє постійне місце проживання. На виконання Указу Президента України від 11 лютого 2015 року № 69/2015 «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні» в бібліотеках району необхідно активізувати та наповнилась новим змістом відповідну роботу. Зокрема, організувати та постійно поновлювати інформаційні куточки (стенди) «Герої не вмирають», оформити папки-досьє, альбоми про страшні події Майдану 2013 – 2014 рр.

Рекомендації по проведенню масових заходів:

- година мужності : «З Україною в серці: від помаранчевої революції до революції гідності», де згадати історію останніх 10 років, як Україна пережила два масштабні повстання свого народу і вшанувати пам’ять Героїв Майдану хвилиною мовчання та запалити свічки, як данину тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою;

- літературно-музична композиція "Вони повинні жити в нашій пам’яті!». Під час заходу можна продемонстрували фото реальних подій, які відбуваються на сході України. Для користувачів бібліотеки в читальній залі організовати книжкову виставку – реквієм «На варті наших душ Небесна Сотня», на якій представлено багато матеріалів про цих героїв;

- година інформації «Зима, що нас змінила», бесіди «Небесна Сотня в вирій полетіла»;

- участь у Всеукраїнській акції «Бібліотека українського воїна», організувати акцію «Книги на передову», «Подаруй малюнок миру солдату», мета якої підняття бойового духу захисників;

- година гідності «Криниця національної гідності». Можна запросити очевидців подій на Майдані, знайомити з книжковою виставкою «Від революції гідності до гідного життя».

- Фото-виставка "Тобі, Україно моя, і перший мій подих, і подих останній...",

- урок політичної свідомості «У Революції Гідності – доля народу», на якому дати визначення революції та розкрити причини Революції Гідності 2013 року. Під час заход можна переглянули відео кліпи «Мамо не плач… Я повернуся весною», «Слава Україні! Героям Слава!»;
- виставка-подія «Україна – держава свободи і єдності»;.
- патріотична година «Моя Батьківщина - незалежна Україна»

- книжкова виставка «Герої твої, Україно!»;

- вечір мужності "Між життям і смертю", «Пам’ятаємо Героїв Небесної Сотні», «Небесна сотня. Зима, що нас змінила»

- патріотична година «Янголи на білих крилах»,в якій можна відновити хронологію подій, що відбувалися на Майдані Незалежності в Києві у 2013-2014 роках, згадали поіменно всіх Героїв Небесної Сотні, спільно виконати Державний Гімн України та хвилиною мовчання вшанували пам’ять полеглих. У заході бажано виконати патріотичні вірші та пісні та запалити Свічу Пам'яті.

- засідання «круглого столу» за темою: «Герої не вмирають. Вони йдуть з майдану в небо» за участю представників органів місцевого самоврядуваня громадських організацій, вчителів,чнів тощо;

- вечір пам’яті «Хто вмирає в боротьбі – в серцях живе повіки!»;

- година пам’яті  «Небесна Сотня Євромайдану – герої не вмирають»

- літературно-музична композиція  «Горів Майдан мільйонами  вогнів»

- година пам’яті «Вічна слава безсмертю Хоробрих»

- година-реквієм “Небесна сотня в вирій полетіла…”

______________________________________

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

Біляївська централізована бібліотечна система

Методико-бібліографічний відділ

НАШІ ЗЕМЛЯКИ - ГЕРОЇ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ

(до 70-річчя визволення України від німецько-фашистських загарбників)

Квітень 2014 р.

 

Велика Вітчизняна війна… Страшна війна ХХ століття, пекуча рана, яка болить досі чи не в кожній родині України. Воїни-переможці проявили чудеса героїзму, стійкості, мужності, билися за кожний клаптик рідної землі до останньої краплі крові, вистояли і перемогли. Для України ціна тієї перемоги жахлива – мільйони людських життів, зруйнована економіка. Кожен другий воїн поліг у боях, кожен другий з тих, хто залишився у живих, був поранений.

Вже у перші тижні війни сотні біляївців пішли воювати на фронт - всього 12 500 чоловік, а повернулись додому 6 500…

За героїзм та відважність, проявлені в боротьбі з німецько-фашистським ворогом, 8 наших земляків удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу.

ВЕРНИДУБ ПЕТРО ДАНИЛОВИЧ

Народився в 1924 році в с. Усатове. Закінчив середню школу і, як кращий учень, був направлений в Одеське артилерійське училище.

В Радянській Армії з 1941 року, учасник Великої Вітчизняної війни з 1943 року. Воював на Першому і Другому Білоруському фронтах.

За героїзм та відважність, проявлені в боротьбі з німецько-фашистським ворогом Указом президії верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року командиру взводу 270-го окремого винищувального протитанкового дивізіону 144-ої стрілецької дивізії, лейтенанту Вернидубу Петру Даниловичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденом Леніна, орденами Вітчизняної війни І ступеня, Вітчизняної війни ІІ, Червоної Зірки і медалями.

Загинув 25 жовтня 1944 року.

… Фронтовий кореспондент в газеті «Червоноармійська правда» 15 лютого 1941 року писав: «Темна ніч. Під її покровом наші підрозділи зайняли вихідні рубежі для прориву позиції ворога. Після артпідготовки піхота пішла в атаку. Надвечір вийшли до річки Лучеса. Вранці автоматники ворога на транспортерах намагались вдарити у фланг наших підрозділів. Викотили гармати, але не встигли зробити жодного вистрілу… Їх накрили вибухи наших снарядів. Це зробили артилеристи Вернидуба».

За цей бій лейтенант Петро Вернидуб був нагороджений орденом Червоної Зірки.

 

ЗГАМА ПЕТРО МИКОЛАЙОВИЧ

Петро Миколайович народився у 1923 році у м. Біляївка. Росіянин. Перед призовом до лав Радянської армії працював у місцевому колгоспі. Під час війни воював на Ленінградському та Першому Білоруському фронтах, був розвідником. Щоб попасти у розвідницькі війська, змушений був поміняти національність, так як у розвідку могли попасти тільки росіяни.

Саме завдяки йому 19 квітня 1945 року Стрілецький полк захопив місто Марцен. Перед цією битвою Петро Миколайович пішов у розвідку і отримав всю необхідну інформацію. Через декілька днів біля річки Шпреє, його полк натрапив на супротивника, який закріпився на підготовлених позиціях. Сержант Згама знову попросив дозволу піти у розвідку, пізніше проник у розташування німців і вогнем з автомату та ручними гранатами знешкодив оборону противника. Проте гітлерівці оточили будинок, в якому він знаходився, відходити було нікуди. Протягом двох годин Петро стримував і відбивав наступ ворога. Фашисти лютували, а нерівний бій продовжувався. Двоє німців проникли до будинку, однак розвідник помітив їх, ним оволоділа думка: «Знищити більше ворогів і забезпечити своєму полку можливість продовжити наступ». Так і сталося. Несподівано він натрапив на групу фашистів і закричав: «Руки вгору!». Гітлерівці під дулом його автомату кинули зброю.

Таким чином за два дні сержантом Згамою було взято до полону 20 німецьких солдат. Від них командир отримав багато необхідної інформації.

Ще один раз проявив себе Петро Миколайович у битві за Берлін. Жорстокий бій розгорівся в районі кварталу № 95. Становище ускладнювалось тим, що вулиці були завалені барикадами і пробратися крізь них було практично неможливо. Однак не для Згами Петра. Він прорвався крізь барикади і вивчив усі підземні ходи та вогневі позиції ворога. Приховано провів до них цілий батальйон, який скинув варту і заволодів позиціями. День Перемоги розвідник зустрічав у переможеному Берліні.

Згама Петро Миколайович - герой золотої зірки Героя Радянського Союзу. Нагороджений медалями «За відвагу», «За трудову доблесть».

Після війни працював у радгоспах «Дружба» та «Родина» Біляївського району. Персональний пенсіонер. Помер у 1984 році.

КІПЕНКО ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ

Народився у 1921 році в м. Біляївка. Українець. Учасник Великої Вітчизняної війни з 1941 року. Воював на Південному і Північнокавказькому фронтах, на Чорноморському флоті.

Нагороджений Орденом Леніна і медалями.

Загинув 26 березня 1941 року. Похоронений в м. Миколаєві.

За зразкове виконання бойових завдань в боротьбі з фашистами і проявлені при цьому відвагу та героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 квітня 1945 року учаснику десанту моряків стрілку другої стрілецької роти 3384 – го окремого батальйону морської піхоти червонофлотцю Кіпенку В.І. посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

… В ніч з 25 на 26 березня 1944 року група хоробрих, безмежно закоханих у свою Батьківщину, бійців, прошмигнула по Південному Бугу на легеньких човнах під самим носом у гітлерівців. Їх називали в штабі Третього Українського фронту «десантом морських піхотинців». Розташувавшись у порту, бійці своїми діями, викликали у фашистів такий переполох, що ті на придушення кинули цілий піхотний полк. Таким чином, перший етап плану радянського командування удався. Але десантникам належало виконати головне завдання – утримати порт до підходу основних сил і не дозволити ворогу здійснити варварський задум: підірвати перед відступом причали, під’їзні шляхи й інші портові споруди. І воїни виконали наказ командування.

Вранці 26 березня, коли розвідники 384 –го окремого батальйону морської піхоти пробрались у порт, побачили плоди героїзму десантників: на сотні метрів навколо воронок і розвалин на обпаленій вогнем землі валялись трупи гітлерівців. Їх було більше семисот.

Лише 12 десантникам із 68 судилось лишитись живими. Вони й розповіли про мужність і стійкість бойових побратимів, що стримали клятву – боротись до останньої краплі крові. Батьківщина високо оцінила подвиг своїх славних синів, присвоївши кожному учаснику десанту високе звання Героя Радянського Союзу, в тому числі і нашому земляку Володимиру Івановичу Кіпенку посмертно.

У м. Миколаєві побудований пам’ятник героїчному десанту.

КРАВЧЕНКО СЕРГІЙ ТРОХИМОВИЧ

Народився в 1925 році в м. Біляївка. Українець.

До призову в Радянську Армію працював в радгоспі «Родина» Біляївського району робітником. Учасник Великої Вітчизняної війни з 1944 року. Воював на Першому Білоруському фронті.

За зразкове виконання бойових завдань командування в боротьбі з фашистами і проявлені при цьому відвагу та героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року автоматнику 117-го гвардійського стрілецького полку 39-ї гвардійської стрілецької дивізії 28-го гвардійського стрілецького корпусу 8-ї гвардійської армії гвардії рядовому Кравченку С.Т. присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Нагороджений орденом Леніна і медалями.

В 1945 році демобілізувався. Помер в 1956 році.

З початком війни вступив до винищувального батальйону. Перебував на тимчасово окупованій території. Звільнював Україну, Білорусію, воював на території Польщі. 1 серпня 1944 року Кравченко С. Т. одним з перших на саморобному плоту форсував Віслу, з ходу вступив у бій і захопив плацдарм північно-західніше міста Магнушев, в районі населеного пункту Осенборув . Під час розширення плацдармугранатами знищив ворожу самохідно-артилерійську установку з обслугою та декількох німецьких солдат, чим сприяв вдалому наступу свого підрозділу. При цьому був важко поранений.

… Сергій по-пластунськи поповз назустріч вогню, а за собою волочив автомат і протитанкові гранати. Фашисти помітили сміливця, пішли на нього в повний зріст. Але Сергій на їхні шквальні черги відповів своїм влучним вогнем. Близько двадцяти загарбників знищив він на шляху до протитанкових гармат. Але як бути далі? До найближчої гармати – метрів сто. Схопивши зв’язку гранат, Кравченко спочатку повзе, хоч снаряди рвуться зовсім близько і тіло вже палає від дрібних осколків. Потім підхоплюється на ноги і, стрімко рвонувшись вперед, кидає гранати прямо в лоб «самохідки».

Могутній вибух! Його не чув гвардії рядовий Кравченко. Він був важко поранений, але відкрив шлях до наступу для закріплення плацдарму.

Довгі місяці Сергій пролежав у госпіталі, знаходячись між життям і смертю. Після Перемоги повернувся додому їз Золотою Зіркою Героя.

СТАШЕК МИКОЛА ІВАНОВИЧ

Народився в 1914 році на хуторі Мариновський, нині с. Маринівка Біляївського р-ну Одеської області, в сім'ї селянина. Українець. Закінчив семирічку, 1 курс сільськогосподарського технікуму. Працював трактористом у радгоспі. У Радянській Армії з 1935 р. У 1938 році закінчив Орджонікідзевське прикордонне училище НКВД. Член КПРС з 1942 р. На фронті у Велику Вітчизняну війну з лютого 1942 р. Командир 360-го стрілецького полку (74-та стрілецька дивізія, 13-а армія, Центральний фронт). Воював на Західному, Брянському, Центральному, Першому Українському фронтах. Підполковник Сташек М. І. наприкінці вересня - початку жовтня 1943 р. з полком послідовно форсував p. Десну, Дніпро і Прип'ять, захоплював і розширював плацдарми. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 16.10.1943 р. У 1947 р. закінчив Військову академію ім. М. В. Фрунзе, у 1952 р.- Військову академію Генштабу. Працював заступником начальника Військової академії ім. В. Фрунзе. Кандидат військових наук, доцент. З 1973 р. генерал-лейтенант Сташек - в запасі. Нагороджений орденом Леніна, 2 орденами Червоного Прапора, орденами Суворова 3 ступеня, Вітчизняної війни 1 ступеня, Червоної Зірки, медалями. Почесний громадянин смт. Комарин Гомельської області. Автор книг "Крутыми верстами", "Через все испытания". Перед самим форсуванням Дніпра підполковник Сташек зібрав своїх бійців, зачитав їм звернення Військової Ради фронту: «Сьогодні наш шлях – через Дніпро. Там – Київ, українська земля, там діти й жінки, батьки й матері, брати й сестри. Вони чекають нас. В ході наступу за подолання водної перепони полк показав монолітну бойову згуртованість і закріпився на плацдармі. Ворог зробив спробу скинути полк Сташека в річку. Але марно. Бійці стійко обороняли зайнятий рубіж і з честю виконали бойове завдання. Усіх воїнів полку командування відзначило державними нагородами, а їхньому командиру було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Помер Микола Іванович Сташек 17 лютого 1991 року. Похоронений в м. Москва на Головінському кладовищі.   СТАШКОВ МИКОЛА ІВАНОВИЧ Народився Сташков М.І. в с. Маринівка у 1907 році в сім’ї робітника. У роки громадянської війни воював у рядах 51-ї дивізії, брав участь у боях за Каховку і Перекоп. У1921 р. М. Сташков - курсант Харківської школи червоних старшин. Після її закінчення продовжив військову службу в Одеській піхотній школі. Після демобілізації в 1925 р. Був направлений на машинобудівний завод в м. Луганськ, де працював слюсарем. З початком Великої Вітчизняної війни і наближенням фашистів до Дніпропетровська Дніпропетровський обком КП (б) У приступив до створення підпілля і партизанських формувань. Був затверджений склад Дніпропетровського підпільного обкому партії на чолі з  М.Сташковим. Місцем перебування підпільного обкому був визначений Павлоград. На цій посаді М.Сташков почав свою діяльність зі встановлення зв’язку з підпільними міськими та районними організаціями. В жовтні 1941 р. Він встановив зв’язок з партизанськими загонами в Новомосковських лісах. Підпільний обком підготував і розповсюдив серед населення сотні листівок, в яких писалося: «Всіма силами допомагайте нашій Червоній армії, не виконуйте наказів і розпоряджень фашистського командування. Всіляко гальмуйте роботу свого підприємства… Організовуйтесь у загони і групи… бийте і знищуйте матеріальну частину і боєприпаси фашистів. Дезорганізуйте роботу транспорту…». Посилення масово-політичної діяльності дало свої наслідки. Населення області саботувало заходи фашистів. Жоден із заводів так і не став до ладу. На залізниці дедалі частіше траплялися аварії. Колгоспники саботували посівну. У липні 1942 р. провокатор видав ворогам М.Сташкова, який тоді був у Павлограді. Під час арешту він чинив опір гестапівському агенту і був тяжко поранений, а в тюрмі зазнав катувань. 26січня 1943р. Микола Іванович Сташков був розстріляний. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 2 травня 1945 р., за видатні заслуги, мужність і героїзм, Миколі Івановичу Сташкову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденом Леніна. ТКАЧЕНКО ІЛЛЯ ІВАНОВИЧ Народився у 1914 р. в с. Яськи в сім'ї селянина. Після закінчення 7-річної школи працював у радгоспі. В Радянській Армії з 1933 року. Учасник бої У 1940 році вчився в Одеській партійній школі. Учасник Великої Вітчизняної війни з 1942 року. Командир штурмової роти 550-го стрілецького полку (126-та стрілецька дивізія, 43-я армія, 3-й Білоруський фронт). в з японськими загарбниками на озері Хасан. За зразкове виконання бойових завдань в боротьбі з фашистами і проявлені при цьому відвагу та героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1945 року командиру мінометного взводу 73-го гвардійського стрілецького полку 25-ї гвардійської стрілецької дивізії лейтенанту Ткаченку І.І. присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденом Леніна, орденом Вітчизняної війни першого ступеня і медалями. Старший лейтенант Ткаченко в бою 07.04.1945 р. першим з ротою форсував канал в районі форту № 5 на підступах до Кенігсбергу і сприяв блокуванню центральної частини форту. У форті з усіх боків засіло близько 400 озброєних зубів гітлерівців. Командир Ткаченко, подавши приклад бійцям, першим подолав водну перепону вплав, і помітивши невелике провалля в стіні, сміливо рвонувся вперед. Тільки встиг перебігти через високий завал з каменю й деревинних стовбурів, як по ньому десь зліва вдарив кулемет. Та сміливець встиг залягти і кинути в амбразуру одну за однією гранати. З криком «ура», бійці кинулись за своїм командиром. Важкий бій…Одна ситуація складніша за другу… Рота Ткаченка та наступаюча поруч штурмова група старшого лейтенанта Бабушкіна крізь проломи в стінах увірвалась у двір форту… Увечері на головній башті форту замайорів Червоний Прапор. В цьому бою двічі поранений, але залишаючись в строю, лейтенант Ткаченко взяв у полон 24 гітлерівських офіцерів. Більше трьохсот радянських воїнів на взятті Кенісберга були удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. І серед них Ткаченко Ілля Іванович. У 1948 році закінчив Одеську юридичну школу. Жив в Одесі. Працював на митниці. Помер у 1979 році. Похоронений в м. Одеса на Таїровському кладовищі   ЧУЛКОВ ІВАН ДЕНИСОВИЧ Народився у 1918 році в селі Маринівка Біляївського району Одеської області в селянській родині. Українець. Після закінчення 7-річної школи працював у колгоспі. До Червоної Армії призваний у 1937 році. У 1938 році закінчив Одеську військову авіаційну школу пілотів. Радянсько-німецьку війну зустрів на Західному фронті. 22 червня 1941 року під час прикриття Могильова у повітряному бою відкрив свій бойовий рахунок, збивши німецький винищувач MesserschmittBf 109. Того ж дня під час ворожого авіаналету на Білосток, збив бомбардувальник JunkersJu 88. Наприкінці червня 1941 року під час повітряної розвідки в районі Бобруйська був збитий, протягом двох днів йшов ворожою територією, дістаючись своїх. З липня 1941 року в складі військ протиповітряної оборони захищав Москву від ворожих авіанальотів. До кінця серпня 1941 року старший лейтенант І. Д. Чулков здійснив 187 вдалих бойових вильотів, у повітряних боях збив особисто 9 і в складі групи 2 літаки ворога, при штурмуванні наземних цілей знищив 2 зенітні установки. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 лютого 1942 року за зразкове виконання бойових завдань командування і виявлені відвагу і героїзм, старшому лейтенантові Чулкову Івану Денисовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Наприкінці січня 1942 року полк, в якому проходив службу І. Д. Чулков, перебазовано під Ленінград і включено до 2-ї резервної авіаційної групи Волховського фронту. Основним завданням полку було прикриття військ 2-ї ударної армії на Любанському напрямку. Заступник командира ескадрильї 41-го винищувального авіаційного полку 2-ї резервної авіаційної групи старший лейтенант Чулков І. Д. загинув у повітряному бою3 лютого1942 року. Нагороди Медаль «Золота Зірка»Героя Радянського Союзу; Два ордени Леніна.

--------------------------------------------------------------------------------

 

Створення в бібліотеці інформаційного
середовища щодо профорієнтації

                                                    Методичні рекомендації

  Проблема вибору роду занять, трудової діяльності, професійної кар’єри існувала завжди і існує зараз. Протягом радянських часів в людях була сформована орієнтація на стабільність в питаннях вибору професії та працевлаштування.
   В останні роки відбулись суттєві зміни в соціально-економічному житті людей. Зміна пріоритетів, перехід до ринкових відносин, виникнення ринку праці вимагають нової концепції профорієнтації, як невід’ємної ланки системи відтворення трудових ресурсів. Вже зараз існує необхідність переорієнтації психолого-педагогічних та соціально-економічних установок в свідомості молодого покоління з «інфантильного», випадкового вибору сфери трудової діяльності до свідомого, активного пошуку та самореалізації в професійній діяльності.

    Професійна орієнтація школярів – це система заходів, спрямованих саме на забезпечення активного, свідомого професійного самовизначення молодої людини з урахуванням власних бажань, можливостей, індивідуальних особливостей та кон’юктури ринку праці.

   В бібліотекх району є певний досвід роботи щодо професійної орієнтації підростаючого покоління, але слід визнати те, що ця робота ще не стала складовою частиною виховного процесу. Одним з недоліків е низький рівень інформаційного забезпечення профорієнтаційної роботи. Тому професійна орієнтація має відбуватися цілеспрямовано та поетапно з урахуванням вікових та психологічних особливостей читачів дітей.
   Етапи професійної орієнтації:
Перший етап (1-4 класи) :
- ознайомлення дітей із доступним для їх розуміння професіями;
- формування розуміння необхідності та важливості праці для кожної людини.
Другий етап (5-7 класи) :
- набуття уявлень про головні галузі практичної діяльності людей;
- ознайомлення зі світом сучасних професій;
- вивчення інтересів та здібностей учнів ;
- інформаційна підтримка виявлених інтересів та здібностей .
Третій етап ( 8-11 класи):
- розширення і систематизація знань учнів про професії та їх
вимоги до людини;
- формування інтересу до конкретної професії;
- ознайомлення зі шляхами отримання професії після закінчення школи та майбутнього працевлаштування;
- узгодження професійних планів учнів з їх власними інтересами і
можливостями.

     Робота з професійної орієнтації в бібліотеці разом з школами має відбуватися за планом з визначенням мети, завдань, функцій, етапів, напрямків, змісту, які повинні бути реалізовані протягом певного періоду і мати результати.
Профорієнтаційна робота бібліотеки має завдання:
- вивчення читацьких та професійних інтересів учнів;
- підвищення ролі джерел інформації (книги, довідники, періодичні
видання) у професійному самовизначенні учнів;
- виховання загальнолюдських якостей і розумних потреб людини;
- формування у дітей установок на власну пізнавальну активність,самопізнання, самоосвітню діяльність як основу професійного самовизначення ;
- інформаційна підтримка учнів щодо здобуття знань про сфери діяльності людини, про галузи економіки, про регіональний ринок праці;
- ознайомлення школярів із професіями на матеріалах художньої, науково-популярної, довідкової літератури;
- використання інноваційних форм профорієнтаційної роботи, проведення заходів спільно з учителями, батьками,дитячими бібліотеками по вивченню і формуванню професійних інтересів у школярів;
- надання допомоги класним керівникам та учителям-предметникам у виборі літератури профорієнтаційного характеру.
Основні напрями профорієнтаційної діяльності:
- виховання любові та поваги до праці в маленьких читачів;
- знайомство з широким колом професій;
- виявлення інтересів та нахилів школярів;
- розширення кругозору та формування стійкого інтересу до обраної галузі знань;

Форми і методи профорієнтаційної роботи в бібліотеці:
- книжкові виставки, тематичні полички, куточки, дайджести з тем: «Ким бути?», «Подорож професіями від А до Я», «Календар професій», «Куди піти вчитися», «Ринок професій нашого міста»;
- рекомендаційні списки літератури для учнів «Знайди свій шлях»,батьків та учителів;
- бесіди, вікторини,диспути, дні спеціаліста «Професії наших батьків», дні інформації «Праця –радість. Праця – перша потреба людини», «Тисяча і одна дорога», «Якщо ти обрав професію…», «Моє покликання»,
- зустрічі з спеціалістами різних сфер діяльності та галузей економіки «Цікавий світ професій», рольові ігри, засідання клубів по інтересам «Профі», спільна проектна діяльність «На порозі вибору» тощо.

Кінцева мета професійної орієнтації в школі та в  бібліотеці – свідомий вибір професії !

________________________________

Професійна орієнтація учнів
Бібліографічний список літератури

1. Андрюшина Л.С. Профоріентаційна робота шкільної бібліотеки // Управління школою. - 2007. - №31.- С.21-22.
2. Ерёмина Л.М. Будущее за профессионалами // Шкільна бібліотека. –
2007.- № 2.- С.30-33.
3. Загашев И.О. Формы и методы профориентационной работы в школьной библиотеке //
Шкільна бібліотека плюс. - 2010.- № 11-12.- С.2-10.
4. Профорієнтаційна діяльність бібліотек // Шкільна бібліотека плюс. – 2010. -№ 8. - С.2- 4.
5. Професійна орієнтація дітей та учнівської молоді у ЗНЗ, позашкільних закладах освіти та
інших державних установах : бібліографічний покажчик літератури // Шкільна бібліотека
плюс. – 2010. - № 11-12.- С.11-32.
6. Уруський В. Професійна орієнтація учнівської молоді // Директор школи .- 2010.- №38-
39.- С. 3- 44.
7. Сервачак О.В. Усвідомлений вибір професійного майбутнього // Виховна робота в школі.
- 2008. - № 10.- С.30-39.
8. Сиданич С.А. Профорієнтаційний клуб «Профі» // Виховна робота в школі. - 2008. - №
10.- С.40-47.
9. Нікішина Т.В. Інтегрована виховна година «Професії моїх батьків» // Виховна робота в
школі. - 2008. - № 10.- С.48- 49.
10. Круглова Ю.В. Виховна година «Мій вибір» // Виховна робота в школі. - 2008. - № 10.-
С. 50- 52.
11. Симоненко Т.Д. Не каждый станет Рафаэлем // Виховна робота в школі. - 2008. - № 10.-
С. 53- 54.
12. Бегеза Л. та ін. Від допрофільної підготовки до професійного самовизначення //
Сільська школа України. – 2008. - №10. – С.3-53.
13. Мельник О. та ін. Програма «Побудова кар’єри” для загальноосвітніх навчальних
закладів // Сільська школа України. – 2008. - №10. – С.54-71.
14. Програма факультативного курсу «Основи вибору професії» // Сільська школа України.
– 2008. - №10. – С.72-74.
15. Захарова Н.Н.,Симоненко В.Д. Профессиональная ориентация школьников.-
М.:Просвещение, 1989.- 192 с.-(б- ка учителя труда).
16. Профессиональная ориентация учащихся: Учебное пособие для студентов пед.
институтов. Под ред. А.Д. Сазонова. – М.: Просвещение, 1988. - 223с.

Склала Боровльова Г.І. методист НМЦ управління освіти
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Бібліотеки на допомогу правовій освіті  дітей та молоді

(Методичні рекомендації)

 

Правове виховання – це діяльність, спрямована на формування правосвідомості правової культури та на розвиток соціально-правової активності особистості. Діяльність бібліотеки повинна базуватись на диференційованому підході, комплексності популяризації правової літератури та різноманітності форм, виваженому поєднанні індивідуальної роботи, наочної популяризації книг та ідей і творчих акцій правової тематики, а також передбачає обов'язкову координацію з іншими зацікавленими установами, закладами, громадськими організаціями.

Добирати літературу і форми роботи з нею слід із врахуванням інтересів читачів різних вікових груп, кожна з них має свої мотиви звернення до книги правової тематики, свої вимоги до репертуару видань, пропонованого бібліотеками.

Відокремлюючи тематичні комплекси, найбільш важливі в популяризації правових знань та правничої літератури, можна зосередитись на таких:

-                    Становлення української державності: Конституція України, структура державної влади, державна символіка, основоположні державно – правові акти.

-                    Права людини: Декларація про права людини, Конвенція  про права дитини, права людини в Конституції  України, права людини в традиціях українського народу.

-                    Громадянське суспільство і правова держава. Громадянські і політичні права та особисті свободи. Організації, що забезпечують реалізацію прав людини в Україні та на міжнародному рівні.

-                    Поняття про цивільне, трудове, сімейне, карне та інші галузі права.

-                    Правила безпечної поведінки підлітків, спрямовані на запобігання вчиненню іншими людьми дій, що порушують права молодих людей.

Які окремі напрямки правовиховної діяльності бібліотек слід назвати?

-         роботу з так званими “важкими“ підлітками, дітьми із “груп ризику” (девіантних);

-         контакти та співпрацю з  батьками;

-         інформаційне обслуговування дорослих, причетних до правового виховання молоді.

Правове виховання читачів юнацької категорії має яскраво виражений попереджувальний характер і спрямованих на те, щоб сформувати у них елементарні знання про основні права та обов’язки громадян України, про нашу державу та її символи – Прапор, Герб, Гімн.

З цією метою варто використовувати в своїй роботі різноманітні заходи.

Для того,щоб читачі мали можливість краще орієнтуватися в правовій інформації у довідково-бібліографічному апараті (ДБА) бібліотеки важливо відкрити тематичні рубрики правової тематики; «Правозахисні документи», «Гендерна політика», «Виборче право», «Права жінок» та інші.

Постійними повинні стати заходи до чергових річниць прийняття Конституції України із розміщенням тематичних виставок літератури з правознавства на тему; «Ми – українці», «Із історії української Конституції», «Держава, Молодь. Закон». Це – уроки громадянського виховання: «Конституційні обов’язки громадян України», «Виховання правової культури – шлях до правової держави», конституційні читання, диспути,

 

лекторії, правові навчання: «Вибори і закон», «Молодь і права», «Демократія в дії», «Ми – громадяни України», уроки права «Конституція – паспорт держави», «Чи знаєш ти свої права?» і т.д.

 

Успіхом у молоді будуть користуватися заходи:

-         година корисних порад «Правова невідкладна допомога»;

-         зустріч з юристом «Територія закону»;

-         огляд літератури «Етика ділових стосунків».

Не менш цікавими можуть бути диспути чи дискусії, які матимуть резонанс серед молодіжної аудиторії за назвами:

-                     «Бізнес, злочинність і розпуста тісно переплелись»;

-         «Наркобізнес та національна безпека»;

-         «Корупція – жахлива реальність сьогодення».;

-         «Біблійські заповіді – як першоджерело морально-правових законів духовної свободи»;

-         «Правам людини - європейський рівень».

 В рамках патріотичного виховання підростаючого покоління в бібліотеках можна провести наступні цикли заходів з правової освіти:

- правова гра «Знай свої права»»;

- бесіда «Правові основи військової служби»;

- стенд «Закон про мене і мені про закон»;

- година корисних порад «Азбука права»;

- урок-гра «Наші права»

     І тут особливу зацікавленість молоді можуть викликати нестандартні форми роботи, наприклад, рольові ігри з проблем наркоманії «Дорога у безодню», «Наркоманія – пастка для юні», з проблем зловживання алкоголем «Умій сказати – ні», «Випивка перед дискотекою», з профілактики тютюнопаління «Куріння не прикрашає, а травмує», «Мрія може залишитися мрією», «Знати, щоб не оступитися», «Наслідки шкідливих звичок», «Озирнись на свої вчинки» тощо.

     Можна провести диспути на теми: «Яку сім’ю можна назвати зразковою», «Що означає відчути себе громадянином своєї держави», вікторину «Що ти знаєш про права людини?». Також можна взяти участь у батьківських зборах,  у зустрічі учителів з батьками, діти яких схильні до правопорушень, організовувати спільну роботу зі службою у справах неповнолітніх.

     Для більш повної ефективності в роботі з правового виховання та популяризації книг рекомендовано створити клуб за інтересами чи правознавчий клуб для юнацтва,  девізом якого є «Виховання правової літератури – шлях до побудови правової держави». Мета – ознайомлення учнів із правами дітей та молоді, розкриття поняття законності, формування їх правової культури.

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Консультація

"Краєзнавство-пріоритетний напрямок роботи бібліотек"

Вивчення історії рідного краю, популяризація його традицій, культурних цінностей, надбаних народом протягом століть, у наш час є одним із найголовніших завдань, що стоять перед бібліотеками як культурно - освітніми центрами.

“Без минулого немає майбутнього”, говорять в народі. І це так, адже за все, що маємо, ми  завдячуємо предкам, а наші надбання ляжуть в основу здобутків нащадків. Тому, будучи на сьогодні чи не єдиним культурним центром, бібліотеки беруть активну участь у популяризації краєзнавства.

Мета бібліотечного краєзнавства - зібрати, зберегти та надати користувачам документальні джерела та інформацію з історії культури та сучасного життя краю.

Перед нами, бібліотечними працівниками, постають нові питання та вимоги до роботи з літературою краєзнавчого характеру. Ми поповнюємо новим змістом масові заходи, розкриваємо щось нове, до цього не відоме про свій край, своє місто, відшуковуємо такі відомості про свій регіон, щоб це пробуджувало у читачів інтерес до літератури краєзнавчого змісту, спонукало вивчати історію, традиції та звичаї рідного народу.

 

     Останнім часом зростає інтерес користувачів до краєзнавства. За роки незалежності багато питань з історії України висвітлюється по - новому.

Краєзнавчий фонд розкривається на книжкових виставках. На краєзнавчих виставках можна розміщувати не тільки книги і статті із періодики, але й портрети, фотографії, театрально-концертні програми, ноти, грамплатівки, предмети декоративно-прикладного мистецтва.

Організовуючи книжкові виставки будь-якої тематики, слід вміщувати на ній матеріали краєзнавчого характеру або відсилки до краєзнавчої картотеки, яка може підказати читачам інші джерела краєзнавчих матеріалів.

 

Наприклад, можна організувати виставку “Заповідні куточки Одеської землі” (по екології). Розділи виставки:

1)     Край на межі лісостепу і степу;

2)     Зі сторінок Червоної книги;

3)     Флора та фауна Одещини;

4)       Не тільки для ботаніків та зоологів потрібні такі кутки.

 

Радимо розгорнути постійно діючу виставку “Немає кращої землі, ніж та, що зветься рідним краєм”, на якій представити видання, що висвітлюють історичний шлях Одещини, етнографію, її природу, екологічні проблеми, дані про розвиток економіки і культури, суспільно-політичне життя, новинки художньої літератури. Доповнити виставки можуть портрети, фотоальбоми, літописи краю, а також предмети народної творчості, побуту, вишиті українські рушники, гончарні вироби та ін.

 

 

         Крім цього, для популяризації краєзнавчих документів пропонуємо оформити книжкові виставки, які рекламують усі краєзнавчі документи.

 

Я до тебе, мій краю, моя Батьківщино, незрадливу любов крізь життя пронесу.

1.Шляхами болю й перемоги.

2.Майбутнє рідного краю в твоїх руках.

3.Із слова починається людина,

 Із мови починається мій рід.

4.Козацька слава Одещини.

5.Літературне мистецтво краю.

6.Наших оберегів кольори.

 

Історія нашого краю

1. Землі квітучої краса.

2. Стежками рідного краю.

3. Поетичне слово степового розмаю.

4. Село моє, для мене ти єдине...

 

У цім краю, де серцю рідна пристань

1. А в серці тільки ти, єдиний,

          мій коханий рідний краю.

2. Тут все священне, все твоє,

   Бо зветься просто - рідним краєм.

3. Щедрий голос природи змалку слухаю я.

4. Історія мого села.

5. Хай не міліє джерело мого краю.

 

Будемо оберігати й шанувати прадавні криниці

1. Як білих журавлів, як первоцвіт ранковий,

            Як старовинний спів рятуймо рідне слово.

2. Серпанками легенькими,

   Казками та легендами повито рідний край.

3. Народ скаже, як зав’яже.

4. Люблю, коли народ співає мій,

         Душа стає і світла, і натхненна.

 

Моя земля, земля моїх батьків

1. Хай квітне у щасті мій рідний край.

2. Кольори мого роду.

3. З уст жителів мого села.

4. Скарбниця багатовікової мудрості.

 

Можна організувати виставку однієї книги. Методика така ж, як і звичайно. Представляються різні видання однієї книги. Якщо є цікаві видання (ювілейні, мініатюрні, подарункові). На цій виставці можна розміщувати документи, які свідчать про історію створення книги, прототипів його героїв. Виставки по краєзнавству можна організувати як виставки – колекції книг з автографами письменників.

Інтер’єр виставки прикрашають фотографії мальовничих куточків Одеси, Біляївки, свого села цитати-вислови про рідний край видатних земляків-діячів минулого і сучасності тощо.

Нині в бібліотечну практику можна збагатити новими видами виставок, серед яких виставка-подорож “Стежками рідного краю”, виставка-вікторина “Відкрий для себе рідне місто”, виставка-вернісаж “В щедрій долі степовій не міліють джерела Дністрові”, “Краю мій, оспіваний в віршах”, виставка-історична подорож “Справи козацькі”, інформаційні вітрини “Поетичний вернісаж Одещини”, “Біляївщина газетним рядком” тощо.

Зацікавить користувачів бібліотеки виставка-експозиція “Краєзнавчий портрет села (району)” за окремими розділами:

- Знатні люди краю;

- Наші фольклорні обереги;

- Природні парки: гордість та краса;

- Збережемо довкілля заради життя.

 

Виставкова робота передбачає не лише безпосередній показ книг та інших краєзнавчих документів, а й використання багатьох елементів наочності, а саме: макети, моделі, різноманітні предмети, символи, емблеми, що мають відношення до теми виставки. Для яскравого розкриття змісту представлених документів використовуються також ілюстративні матеріали (портрети, декоративні елементи), цитати, анотації.

 

Для розкриття змісту окремих розділів, виставок можна використовувати бібліотечні листівки. Ця форма масової інформації розроблена з метою ознайомлення читачів зі знаменними та пам’ятними датами, цікавими подіями, людьми, пам’ятками історії та культури.

На звичайному аркуші паперу друкується коротка довідка про ту чи іншу подію, пам’ятник, особу, тут же розташовані фотографії.

 

    Комплексні заходи популяризації краєзнавчих документів

Бібліотечне краєзнавство має свою специфіку, якій найбільше притаманні комплексні форми популяризації краєзнавчих документів, серед яких: краєзнавчі дні (тижні, місячники); краєзнавчі читання; читацькі конференції; презентації; диспути; літературні вечори; зустрічі з відомими людьми краю, вченими, краєзнавцями; конкурси на кращого знавця краю; “Гра-мандрівка” по рідному краю; клуби та об’єднання краєзнавців. З’явилися і нові форми роботи: слайд-розповідь, радіо-прем’єра книги, краєзнавчі аукціони та турніри, “звукові” виставки.

Популярними серед користувачів  залишаються традиційні форми – читацькі конференції, диспути, обговорення тем з краєзнавства. Особливістю використання цих форм у краєзнавчій роботі бібліотек є те, що основою для їх проведення може стати окрема цікава публікація або цикл статей краєзнавчого змісту, опублікованих у місцевій пресі.

 

До найбільш популярних краєзнавчих заходів відносяться:

“Мій родовід та край”. Багато людей почали шукати свої раніше загублені коріння: збір відомостей про своїх предків,  визначення їх внеску в громадське та культурне життя краю та країни,  реконструкція власних родоводів, вивчення історії сімей. У зв’язку з цим посилюється інтерес до історичної та краєзнавчої літератури, особливо з генеалогії.

 

Гра-подорож по рідному краю (“На книжкових сторінках по рідному краю”, “Гортаючи книжкові сторінки, ми подорожуємо по краю”) – один з найцікавіших засобів поєднання інтересу до краю з літературою про нього. В процесі проведення гри книга стає як джерелом, що стимулює інтерес до краю та до “подорожі” по ньому (спочатку по книжкових сторінках, а потім – реально), так і засобом закріплення та поглиблення знань, отриманих під час реальних подорожей. Практичне значення таких ігор багатопланове. Вони привертають увагу до різних сторін життя свого регіону, його минулого або майбутнього; відкривають чи популяризують нові туристичні маршрути; з’єднують аматорів подорожей, залучають в їхні лави нових членів; роблять реальні подорожі по області більш продуманими, свідомими, підкріпленими книжковими знаннями та досвідом.

 

Вечір запитань та відповідей “Є питання – даємо відповідь” – засіб залучення користувачів бібліотеки у пізнавальну діяльність до активізації читання краєзнавчої літератури. Про тему зустрічі відвідувачі книгозбірні повідомляються заздалегідь. До початку заходу збираються питання, що потім систематизуються. Після короткого вступного слова ведучого присутнім задається перше питання і бажаючі повинні дати на нього відповідь. По кожному питанню ведучий узагальнює відповіді. він також рекомендує, що можна додатково прочитати з цього питання, називає цікаві бібліографічні посібники.

 

Більшої ефективності роботі краєзнавчої спрямованості нададуть вечори запитань та відповідей, ділових зустрічей з представниками обласних, районних рад, фахівцями-краєзнавцями, працівниками музеїв, під час яких читачі зможуть отримати “живу” інформацію про суспільно-політичний та економічний стан у регіоні.

 

Вечір цікавого краєзнавства – дуже перспективний засіб залучення молоді до краєзнавства через використання науково-популярних книг та статей, написаних у жанрі “цікава наука”.

 

Доцільно створити банки даних з історії, економіки, культури, екології краю. Це можуть бути папки-досьє, до яких включаються вирізки газетних і журнальних статей краєзнавчої тематики, літописи рідної землі, альбоми про рідний край тощо. Максимально розкрити краєзнавчий фонд, наочно представити різноманітне коло наявних у бібліотеці краєзнавчих матеріалів може допомогти, наприклад, цикл книжково-ілюстративних виставок:

- виставка-подорож “Стежками рідного краю”;

- виставка-вікторина “Відкрий для себе рідне місто”;

- фото-виставка “Квітни, мій краю, Херсонська земля”;

- виставка-реклама “Нові матеріали про рідний край”;

- виставка-спогад “Мій край - моя історія жива” з розділами:

 - Сторінки історії розповідають (про історичне минуле краю);

 - Рідний край - гордість моя (про славетних земляків);

- Земля квітучої краси (про екологію);

 У вінку духовної краси Одещини (культура, літературне життя);

 Наших оберегів кольори (народні традиції, звичаї, побут, фольклор).

 

Знайомству з історією рідного краю, його культурою допоможуть краєзнавчі клуби, лекторії “Краєзнавець”, Одеські  джерела”, “Берегиня”, формами роботи яких можуть бути зустрічі-діалоги зі знатними земляками, краєзнавцями, літературознавцями, письменниками. Радимо організувати диспути, уроки історичної пам’яті “Пам’ятаймо нашу історію», “Хто ми, звідки родом?”, історичну подорож “Мій край, мій народ, його минуле”.

 

 Особливе місце в роботі бібліотек з патріотичного виховання слід відвести героїчним сторінкам нашого краю. Ми повинні зберегти вдячну пам’ять про тих, хто захистив край від фашистського поневолення. В бібліотеках можна використати багатий арсенал форм і методів роботи до дня визволення Одещини, як от: зустрічі з ветеранами, вечори вшанування, вечори пам’яті, уроки мужності, історико-патріотичні альманахи, години безсмертя на теми: “Привітаймо визволителів нашого краю”, “Відважні сини Таврії, “Їм вклоняється земля Більшої ефективності роботі краєзнавчої спрямованості нададуть вечори запитань та відповідей, ділових зустрічей з представниками обласних, районних рад, фахівцями-краєзнавцями, працівниками музеїв, під час яких читачі зможуть отримати “живу” інформацію про суспільно-політичний та економічний стан у регіоні Одещини”. “Збережемо пам’ять про подвиг земляків”, “За цвіт життя завдячують селяни полеглим і посивілим солдатам” тощо.

 

Велич кожного краю в людях, які тут живуть, і особливо в тих людях, які своїми справами зробили внесок у розвиток науки, культури краю. Багато видатних людей, що прославляли Одещину, Пам’ять зберігає імена видатних людей, які створювали історію, славу, культуру краю.

 

         Хочеться зазначити, що форми роботи бібліотеки різні, але мета єдина: протиставити хибним «цінностям» справжні зразки духовної культури, допомогти учням зробити правильний моральний вибір у житті. У проведенні всіх заходів бібліотека повинна тісно взаємодіяти з викладачами, майстрами в/н.

         Перед нами, біблоте6карями, велике поле діяльності з різними віковими категоріями, особливо молодих людей, серця яких необхідно засіяти знаннями, добром, творчою любов»ю до Вітчизни.

         Сіймо добротно, оскільки лише при такій умові наблизимо краще майбутнє народу.

---------------------------------------------------------------------------------------------------- 

 

 

ЗМІСТ І ЗАВДАННЯ  РОБОТИ БІБЛІОТЕК ПО НАРОДОЗНАВСТВУ

 

       Народознавство включає в себе історію нашої єдності та роз 'єднання. Народознавство – це наша духовна культура, історія звичаїв, обрядів, піснеспівів, свят, історія вірувань, що існували на нашій землі, і матеріальна культура, бо у виріб пожиткових речей, і господарювання, творення житла чи поселення вкладалася національна душа. Нарешті, народознавство – це пізнання того,чому ми такі, які є сьогодні. Народознавство – це пізнання світлого й темного у собі, а передусім своєї неповторності у часі. Народознавство нам потрібне, щоб позбутися невільничих комплексів, відчуття неповновартості й ущербності, щоб бути у світі рівним серед рівних і вільним серед вільних.

       Уроки народознавства повинні стати містком між бібліотекою і читачем, між поколіннями, тією єднальною ланкою, яку ми нині втратили... Тому на кожен захід слід запрошувати сільських оповідачів, народних умільців, людей духовно багатих, що вміють не тільки розказати про свій хист, своє ремесло, а й навчити охочих.  Крім народних умільців, на краєзнавчий урок можна запросити членів того чи іншого гуртка, які також покажуть свої роботи, зацікавлять ними. Якщо робота з народознавства не буде поєднана з позакласною, гуртковою, то вона не дасть очікуваних результатів. Діти повині брати участь у гуртках декоративно – прикладного мистецтва, які їм доступні – вишивання, пмсанкарства, кераміки

(згідно з традиціями даної місцевості). Потрібно не лише  дізнатися про існування колядок, щедрівок, веснянок, свята Купала тощо, а, й воскресити їх у повсякденному житті.

      ЗАГАДКИ виявляються як помітна складова української фольклорної традиції –

уміння відгадувати загадки з давніх часів було мірилом розуму і мудрості. Загадки існують як окремий, самостійний фольклорний жанр, цікавий не лише дітям, але й дорослим. Фольклорні загадки, зберігаючи традиційні світоглядні компоненти як результат багатовікового досвіду українського народу, є цінним надбанням нації. Їх застосування в родинному вихованні дітей та в шкільному навчанні сприяє відродженню національної самобутності українського народу.

       Кожна людина є особистістю настільки, наскільки вона дотична до культури, тобто наскільки вона пізнала різні прояви духовного життя свого народу – його історію, мистецтво, фольклор, науку,звичаї,традиції, обряди, мораль, вірування. Щоб прилучити дитину до культури предків найперше її знайомлять з віршиками, примовлянками, загадками, лічилками, іграми, казками – одним словом, з дитячим фольклором.

     Одним з основних завдань бібліотек, як центрів народознавства є зародження в душах своїх читачів безмірної любові, поваги до традицій рідного народ, внести в їхнє життя щось нове, ознайомити з широким колом національної культури, яка розкриває багатоаспектність народних звичаїв та обрядів. Популяризацію літератури з цього циклу можна проводити за темами: “Шануймо пам 'ять наших предків”, “У сьогодення – з глибини століть”, “Те, чому ми назавжди належимо”.

     Щоб ефективно і повно розкрити зміст популяризації народознавства у роботі, можливо використовувати такі напрями: “Народні свята року”, “Нашому народу нема переводу”, “Родинні свята”, “Там земля мила, де мати родила”, “З хлібом і пісня миліша, і хата тепліша”, “З ремеслом дружити – в житті не тужити”, “Без верби й калини нема України”.

    Популяризувати літературу з напряму “Народні свята року” треба через: народознавчі ранки, народознавчі години “Зійшла зоря над вертепом”, “Щедрий вечір, добрий вечір”, “Світло різдвяної зірки”, “По вкраїні з краю в край ходить святий Миколай”,“Світле свято Великодня”,“Калита, калита із чого ти вилита”,“Покрова - день українського козацтва”, “На Купала нічка мала”, “Трійця у силі, Трійця у нашій родині”.

     Значне місце у роботі бібліотек займає робота з циклу “Нашому роду нема переводу”, де треба популяризувати літератеру про звичаї, обряди, рід, родину через години народознавства “Не багата я і проста, но чесного роду...”, “Від народної скарбниці відвертатись не годиться”,  усний журнал “Моя Батьківщина – рідна Україна”, народне свято “Козацькому роду нема переводу”, свято українських звичаїв та традицій “І на святі на родиннім вас усіх вітаємо”,

родинні свята “Батьки і діти -  одвічне коло або ти і твоє коріння”, “В мого роду – сто доріг, сто століть у мого роду”, андріївські та українські вечорниці.

     Не залишаємо поза увагою літературу, яка розкриває побутові взаємовідносини, народні прикмети та житло. Цю популяризацію бібліотеки – філії  можуть проводити за циклом “Там земля мила, де мати родила”, через години народознавства, огляди літератури, бесіди, цікаві хвилини: “Батькова криниця”,

“...Те, чому ми назавжди належимо” (дім, домівка), “Народні прикмети щодо передбачення погоди”, “Хата моя, біла хата”, “Дивна річ – у хаті піч”, “Обереги рідного дому”, “Подорож у давню українську хату”, “Народний обряд охрещування”, народознавчій вечір “Краса імені твого”, фольклорне тетралізоване свято “А у нас, в селі весілля”

      Популяризуючи літературу з питань народознавства, не можемо лишатись осторонь теми “Національна кухня” та “З ремеслом  дружити в житті не тужити”,

на основі яких ведеться мова про рукоділля, український одяг, гончарство, національну кухню та звичаї через цікаві години “Обрядові страви української кухні”, заняття з народознавства “Український національний посуд”, усний журнал “З бабусиної скрині”, свято українського слова “Народні музичні інструменти у звичаях, обрядах, фольклорі і літературі”, години народознавства “Свято рушника”, “Українська вишиванка”, свято гри та іграшки “Цей чудовий дивограй”, свято праці “Давні ремесла нашого народу”, цікава година “Витинанки, візурунки – це чудові подарунки”.

        Зароджуючи в душах читачів безмірну любов до традицій рідного народу, розкриваючи національну культуру, бібліотекарі повинні звертати увагу на народні символи, які любовно передаються з покоління в покоління віками – це улюблені рослини, дерева. Пропагувати цю тему треба через цикл “Без верби і калини нема України”, в якій розкриваємо не тільки читання народних  символів, але й секрети народної медицини через годину – свято “Верба й калина в Україні”, народознавствче свято “Посадила мати мальви коло хати”, вечір – розповідь “Диво калинове, фольклорно -  етнографічні спостереження “Зустріч біля трьох дубів”, народознавчу годину “Ой, вербиченко, біле личенько”, “Маки червоні”, “Там земля мила, де мати родила”, “З ремеслом дружити – в житті не тужити”

         Тільки популяризуючи літературу в циклі, прищеплюємо нашим користувачам те, що знаходиться в корінні нашого українського народу – це

пам'ять народу, його історія, мова, пісня, культура, дух. Якщо ми зуміємо все це зберегти, то не дамо всохнути родовому дереву нашого народу.

 

       В Україні – час відродження національної культури, час оновлення історичної пам 'яті народу. Час, коли ми повертаємось самі і спрямовуємо наших дітей до істинних висот, до реальних цінностей, до славної історії. Звучать забуті імена вчених, письменників, поетів, музикантів, дзвенять пісні і думи, мелодії народних свят і обрядів.

      З цією метою в бібліотеках рекомендується оформляти виставки – експозиції, тематичні полиці на яких буде висвітлено героїв боротьби за національну і державну незалежність.

Наприклад: Слава, що змагається з вічністю”, “За Україну, за волю”, “Земле моя ! Чи ти пам 'ятаєш ?”, “Нам сурми не грали, коли ми вмирали”, “Повернути народові правду”.

Проводити уроки історії, вечори історичної правди:

“Велика і свята ти, мати Україно”, “Цікаве з минулого”

Можна створити тематичні папки “Їх пам 'ятає наше село”, де згадані мешканці села, які своїми талантами в різні часи возвеличували свою малу батьківщину і є її гордістю і славою. Рекомендуєтьсяпроводити цикли бесід, літературних годин, усних журналів “Славетні імена села”, “Наші відомі земляки”, “От де, люде, наша слава...”

  Значне місце в роботі бібліотек повинно приділятись історичній пам 'яті історії і ветеранам другої світової війни, щоб нові покоління не забували загиблих і шанували живих. З цією  метою  слід оформити стенди, папки, проводити цикл бесід, зустрічей, тематичні вечори “Крок у безсмерття”, “Уславленні імена”, “Вічний вогонь пам 'яті”, “Ветеран поруч”, “Живуть ветерани серед нас”. Рекомендується оформити альбом “Війна в долі моєї родини”

Вагоме значення посідає експозиція предметів побуту та вжитку, якщо вони є і ми їх розміщуємо за темами: “З бабусиної скрині”, “Невмирущі обереги”, “Я візьму той рушник, простелю наче долю”, “Українська вишиванка”, “Мамині рушники – лебеді білокрилі”, “Давні ремесла нашого села”.

Популяризувати народознавство потрібно через книжкові виставки, години народознавства, бесіди – розповіді, етнографічні вечори: “Подорож у давню українську хату”, “Обереги рідного дому”, “Дивна річ – у хаті піч”, “Хата моя, біла хата” та інш.

      Не слід залишати поза увагою духовність свого села. З цією метою бібліотекарі повинні проводити заходи з популяризації церковного календаря за

циклом: “Світло різдвяної зірки”, “Великдень просить на гостини”, “Трійця у селі, трійця у нашій родині”, “У сьогодення – з глибини століть” та інш.

     Бібліотеки покликані нести в  душі своїх читачів незгасиму віру,

надію і любов до всього прекрасного і чистого, трагічну і славну історію, багату культуру села, берегти пам 'ять про всіх тих, які свято любили свою рідну землю і заповіли нам своїм світлим життям любити і оберігати її навіки.

 

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Пріоритети та моральні цінності сучасного бібліотекаря.

 

І.Б. Шкребко, завідувач відділом обслуговування

Наукової бібліотеки ЧДТУ

 

Бібліотека - це не тільки сховище книг, це місце панування культури, де діє живий її носій – бібліотекар, покликаний спілкуватися не стільки з паперами, звітами, скільки з живими людьми, читачами.

Книгозбірні сьогодні - це інформаційні, культурні, освітні заклади, які роблять важливий внесок у розвиток українського державотворення, сприяючи розбудові громадянського суспільства.

Образ бібліотекаря, його знання, манери, стиль поведінки, багато інших якостей завжди поєднувались з образом бібліотеки .

„Успіхи бібліотекаря - це тріумф бібліотеки. А його розчарування - її невдачі". Давайте згадаємо: образ бібліотеки стародавнього Єгипту асоціювався у суспільній думці з храмом, часто на порталах бібліотек викарбовувалися написи: „Ліки для душі". А народи Близького Сходу називали бібліотеки "храмами мудрості", "домами порад і настанов", "майстернями розуму". Бібліотеки очолювали уславлені мудреці, які одночасно були вихователями дітей царських сімей, лікарями, ученими, філософами.

Щодня кожен із нас опиняється в різних ситуаціях, приміряючи на себе відповідні соціальні ролі. Прокинувшись вранці у родинному колі, ми можемо бути в ролі Матері (Батька), Дочки (Сина), Дружини (Чоловіка). По дорозі на роботу змінюємо роль Пішохода - на Пасажира або Водія. Ми буваємо Глядачами та Слухачами, Учнями або Вчителями, Покупцями, Виборцями... І іноді, навіть не замислюємось, що кожна з цих ролей накладає певні зобов'язання, диктує правила гри, пропонує відповідний стиль поведінки.

Звертаючись до бібліотеки, людина з вулиці - Директор фірми, Депутат, Науковець, Пенсіонер, Студент, Безробітний - починає грати іншу соціальну роль - Користувача бібліотеки, Читача, Споживача Інформації.

Бібліотекар та користувач є головними дійовими особами бібліотечного обслуговування, його суб'єктами. Але ролі цих суб'єктів відмінні. Користувач звертається до бібліотекаря, розраховуючи на задоволення своїх інформаційних потреб. Бібліотекар зобов'язаний задовольнити потреби користувача, виправдати його сподівання. Тобто в процесі бібліотечного обслуговування люди вступають у взаємодію як носії певних соціальних ролей - Бібліотекаря і Користувача - і ця  взаємодія   підпорядковується певним   правилам   ("Правилам   користування  бібліотекою», посадовим інструкціям бібліотечних працівників, моральним та етичним нормам, деяким стереотипам поведінки тощо). Чітке розуміння змісту соціальних ролей та виконання правил взаємодії - запорука ефективного та безконфліктного бібліотечного обслуговування.

Для окремих користувачів Бібліотекар - це людина, що зберігає, охороняє книжки, обмежуючи доступ до них певними правилами та інструкціями. Для інших - ерудована особа, завдяки якій можна одержати інформацію і яка допоможе в пошуку, підкаже нові ідеї, дасть необхідні поради тощо. Треті - вважають бібліотекарів "невдахами", інтелігентними людьми, які не змогли себе реалізувати і опинились в бібліотеці. Четверті, навпаки, - заздрять можливості бути серед  книг, "серед нової інформації та пам'яті століть".

До Бібліотекаря можуть ставитися і як до вчителя, що пояснить, навчить, підкаже, і як до психотерапевта, котрому можна відкрити душу і одержати, якщо не пораду, то принаймні - розуміння.

Одним із перших професійних кодексів можна вважати Клятву Гіппократа, що виникла ще у VІ-ІV ст. до н.е., головним принципом якої є "Не нашкодь", "Лікар-філософ дорівнює Богу", „де любов до людини, там і любов до мистецтва та ін. Ці канони доречні в кожній професійній діяльності, об'єктом якої є людина і, звичайно, бібліотечній справі. У будь-який професійний кодекс слід закладати християнські заповіді: „Усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те самі чинили і ви їм", „Не судіть, щоб і вас не судили" та ін. Вони проходять червоною ниткою крізь усі моральні кодекси світу, не залишаючи осторонь і бібліотечні.

Українська    бібліотечна    асоціація    і    викладачі    факультету    бібліотечно-інформаційних систем виступили з ініціативою розробити Кодекс етики бібліотекаря.

30 травня 1996 року конференцією Української    бібліотечної    асоціації було затверджено «Кодекс етики бібліотекаря України».

Мета цього кодексу - визначення і втілення в життя
принципів професійної етики бібліотечних працівників та всіх, хто забезпечує
бібліотечно-інформаційне обслуговування в умовах розбудови демократичної
незалежної України. В демократичному суспільстві, членами якого є всебічно
інформовані громадяни, бібліотечні працівники покликані сприяти забезпеченню принципів інтелектуальної свободи і вільного висловлення й руху ідей та інформації, свободи читання.

Бібліотекарі готові до співпраці з усіма організаціями, установами, об'єднаннями та окремими громадянами, які зацікавлені в розбудові бібліотечної справи України та забезпеченні її громадян повною та об'єктивною інформацією шляхом вільного і рівноправного доступу до бібліотечних матеріалів та ресурсів.       

Норми «Кодексу Українського бібліотекаря» хоча і не являють собою раз і назавжди задану модель поведінки професіонала, проте його положення та вимоги відповідали завданням часу, пошуку об’єктивності істини, добра, правди, гуманістичній спрямованості бібліотеки у демократичному суспільстві.

Українська бібліотечна асоціація затвердила такі основні морально-етичні норми професійної бібліотечної діяльності:

·        ми дотримуємося загальнолюдських принципів моралі, гуманізму, плюралізму думок, поваги до особистості як вищої цінності суспільства, незалежно від соціального стану, віросповідання, національності, статі, віку, політичних поглядів тощо;

·        ми поважаємо людську гідність, реалізуємо право особи на отримання інформації;

·        ми дотримуємося принципів інтелектуальної та інформаційної свободи;

·        ми оберігаємо право користувачів бібліотеки на таємницю інформації та
забезпечуємо конфіденційність бібліотечно-інформаційного обслуговування;

·        ми зберігаємо та поповнюємо духовні цінності народу України, сприяємо розвитку національних культур;

·        ми прагнемо до формування етичного і естетичного ідеалу особистості, сприяємо морально-етичним пошукам читачів у пізнанні навколишнього світу, відверненні екологічної катастрофи, покращенні добробуту народу, усвідомленні гуманістичної ролі та призначенні людини в суспільстві;

·        ми відданні та компетентні у своїй професії, усвідомлюємо її гуманістичну місію, володіємо і постійно удосконалюємо знання, вміння та навички бібліотечних, бібліографічних, інформаційних процесів, організації суспільного використання документально-інформаційних ресурсів;

·        ми зберігаємо і продовжуємо традиції вітчизняної бібліотечної справи, сприяємо розвитку бібліотечної науки і практики;

·        ми сприяємо інноваціям, впровадженню прогресивних інформаційних технологій;

·        ми не припускаємо одержання особистої користі за рахунок читачів, колег, бібліотеки;

·        ми підвищуємо авторитет бібліотечної професії, залучаємо до неї талановиту молодь, допомагаємо її професійному становленню;

·        ми виявляємо ініціативу, відповідальність, дисциплінованість, сумлінність у професійній діяльності;

·        ми    сприяємо    гармонізації   відносин   у бібліотечному   колективі, вихованню моральної самосвідомості його членів мобілізації їхнього духовного потенціалу на вирішення завдань, які висуває суспільство

Культура   бібліотечної   діяльності    в   значній    мірі    визначається дотриманням працівниками естетичних норм поведінки і спілкування.

Успіх визначає ефективність спілкування бібліотекаря з читачем. Тому, особистість бібліотекаря і читача є предметом пильної уваги дослідників і практиків бібліотечної справи.

У бібліотечній професії інтелектуальний рівень кадрів є визначальним фактором професійної придатності спеціаліста.

Професія бібліотекаря вимагає від спеціаліста бути уважним, тактовним, витриманим, а також привабливим, охайним, з почуттям певного обов'язку. Як показують дослідження, цим зовнішнім ознакам читачі надають дуже великого значення.

Поряд з високою професійністю в індексі переваг читачів стоїть ввічливість бібліотекаря, чемність, дотримання правил пристойності. Навіть в екстремальних ситуаціях, він повинен бути тактовним, доброзичливим, знати почуття міри.

Професіонал високого класу знаходить спільну мову з читачами, приваблює до себе людей, намагається бути уважним при виконанні роботи, терпимим по відношенню до чужої, навіть альтернативної думки, характеру та звичок співрозмовника.

Відмінною рисою бібліотекаря має бути доброзичливість, яка відбивається в особливостях поведінки і ставленні до людей, врівноваженість — рівний та спокійний кшталт поведінки. Важливо, щоб бібліотечний працівник зберігав високий внутрішній духовний стан, стримував себе від проявів емоцій, мав добрий смак.

Особливості професії вимагають уособлення таких рис, як зібраність, зосередженість, здатність вислухати співрозмовника, вияв особливої уваги до змісту розмови і форми її висловлення. Допитливість, уважність і чуйність, до того ж сприяє залученню до книги, читання, бібліотеки навіть пасивну частину населення.

Сучасна інформаційна ситуація і динамізм життя ставлять -вимоги до професії бібліотекаря. Він має бути освіченим, начитаним, еродованим, во­лодіти глибокими знаннями літератури, психології, риторики, знати іноземні мови, а головне — любити свою справу і людей, володіти професійним тактом, який проявляється в шануванні відвідувачів, розумінні того, що їм необхідно, що їх цікавить. Він розмовляє на мові, близькій слухачам, намагається утримати їхню увагу до кінця бесіди й не стомити їх.

Важлива для бібліотекаря й така риса як довіра до колективу, в якому він працює, яка відбивається у ставленні до партнерів по роботі, заснованому на чесності, сумлінності, вірності загальній справі.           

Вельми важливо, щоб бібліотечні працівники прищеплювали читачам любов до книги, а для цього вони самі повинні бути дійсними книголюбами. Якщо бібліотекар хоче  прийти на допомогу читачу,  він повинен знати особливість кожної книги, яку він рекомендує, а також індивідуальні особливості читача.

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

 

Консультація

на допомогу бібліотекаря

 

Слово «ґендер» вперше з’явилося в 70-ті роки нашого століття для опису соціально визначених характеристик чоловіків та жінок на відміну від біологічно визначених (стать). Можна сказати, що люди народжуються жіночої або чоловічої статі, а потім вчаться бути дівчатами та хлопцями, щоб згодом сформуватися у жінок та чоловіків, рівно-правних членів суспільства. Гендер, як поняття, відноситься до соціально набутої поведінки і очікувань, які асоціюються з обома статями. Подібно расі і класу, гендер – це категорія соціальна, яка виникає у великому розмаїтті нашого життя і визначає наші суспільні стосунки з іншими людьми.        Гендерна рівність передбачає однаковий статус для жінок і чоловіків. Вона означає, що чоловіки та жінки мають однакові умови для реалізації своїх людських прав та однаковий потенціал для здійснення свого внеску у національний, політичний, економічний, соціальний та культурний розвиток, а також рівні права на користування результатами цього розвитку. Питання поліпшення становища жінок та впровадження гендерної рівності у суспільстві є актуальним для світової спільноти і для України. Дискримінація за ознакою статі спостерігається в усіх сферах життя українського суспільства. В органах законодавчої влади жінки становлять 8,5 відсотка, серед голів обласних державних адміністрацій лише три жінки, у великому промисловому бізнесі жінки обіймають лише два відсотка посад, серед власників середнього і малого бізнесу – 20 відсотків. Заробітна плата жінок майже на третину менша, ніж чоловіча, безробітних жінок значно більше, ніж безробітних чоловіків, пенсія жінок, за прогнозом, через 20-30 років становитиме у середньому 40-45 відсотків пенсії чоловіків. Жінка працює фактично 4-6 годин більше чоловіків. Праця у домашньому господарстві не враховується як продуктивна. Разом з тим, у країні дуже загострилися проблеми чоловіків. Чоловіче безробіття зростає швидшими темпами, ніж жіноче. тривалість життя чоловіків на 12 років менша. Такі хвороби, як туберкульоз, алкоголізм, наркоманія і таке явище, як суїцид, панують переважно в чоловічому середовищі. Надзвичайно гострою проблемою є збереження репродуктивного здоров’я чоловіків.    Що таке ґендерна рівність у сім’ї?   Вільною від насильства є партнерська сім'я, у якій немає чітко визначеного голови, і в різних сферах в залежності від обставин і компетентності лідером може бути або чоловік або жінка. В таких сім'ях конфлікти розв`язуються на ненасильницьких принципах з урахуванням інтересів всіх сторін шляхом взаємних поступок. Подолання ґендерних стереотипів є важливою умовою попередження насильства в сім'ї. Всім, хто може впливати на громадську думку, треба докладати постійних зусиль до подолання ґендерних стереотипів. Адже тільки за таких умов сім’я буде справді щасливою та повноцінною та стане затишним місцем для зростання сильних громадян України.

Гендерна рівність – це рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації,  що дозволяє особам  обох статей   брати   рівну   участь у всіх сферах життєдіяльності  суспільства;

Нормативна база

1.                  Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, N 52, ст.561);

2.                  Постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 № 1834 «Про затвердження Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року»;

3.                  Наказ МОНМС від 10.09.2009 № 839 «Про впровадження принципів гендерної рівності в освіту»

Ключові поняття

Ґендер є окресленим набором характеристик у соціокультурному аспекті, що визначають соціальну поведінку жінок і чоловіків та стосунки між ними.

Ґендерна рівність – це рівні права та можливості жінок і чоловіків у суспільстві.

Ґендерна рівноправність – це рівне ставлення та оцінювання суспільством подібностей і відмінностей між жінкою та чоловіком і розрізнення ролей, які вони відграють.

Ґендерна поведінка – дії людини, зумовлені її чи його належністю до певної статі (манери, одяг, зачіска тощо).

Згідно нормативних документів метою впровадження принципів ґендерної рівності в освіту є забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, запобігання виникненню дискримінації за ознакою статі.

           

З метою впровадження принципів гендерної рівності в бібліотеках можна з навчальними закладами рекомендуємо здійснювати наступні заходи:

-                     години спілкування, різноманітні зустрічі, конкурсно-ігрові програми, рольова гра, вікторини, усний журнал, колективне ігрове спілкування, турнір знавців, виставка творчих робіт, інтелектуальні ігри, конкурс дитячих малюнків на гендерну тематику серед учнів початкових класів загальноосвітніх навчальних закладів;

-                     забезпечити обговорення  питань гендерної рівності на заходах, які проводяться  для читачів юнацького віку, лідерів учнівського самоврядування з питань формування гендерної культури та гендерного виховання.

 

До підготовки та проведення уроків (занять) ґендерної грамотності доцільно залучити представників органів державної влади та самоврядування, педагогів, які володіють базовою інформацією, пов'язаною з питаннями рівності жінок і чоловіків, а також спиратися на законодавчі акти з питань забезпечення рівності громадян жіночої та чоловічої статей. Ключовими в контексті цих заходів є чотири поняття: «ґендер», «ґендерна рівність», «ґендерна рівноправність», «ґендерна поведінка».

У заходах можуть бути висвітлені найрізноманітніші питання суспільства: взаємини в сім’ї чи на роботі, між людьми різних націй, культур чи релігій, проблеми ВІЛ-інфікованих чи людей з обмеженими можливостями, формування здорового способу життя, запобігання наркоманії, алкоголізму, торгівлі людьми; пригнічення та насильства в його різноманітних проявах. Пригніченими називають людей або групи, які в певному аспекті – статевому, расовому, національному, соціальному, культурному, політичному, економічному, сексуальному позбавлені свого права на діалог і повагу до себе, на існування у людському суспільстві на рівноправних засадах тощо.

 

Орієнтовна тематика заходів гендерної грамотності

·                    «Абетка рівності»

·                    «Ми – різні, ми – рівні» (сценарій ігрової програми додається)

·                     «Толерантність врятує світ»

·                     «Я – хлопчик, я – дівчинка»  

·                    «Права та обов’язки кожного з нас»

·                    «Небезпечні ґендерні стереотипи»

·                    «Я захищаю себе від ґендерної дискримінації»

·                    «Ґендерна роль у засобах масової інформації»

·                    «Дерево рівності»

·                    «Права людини і дискримінація»

·                    «Я вибираю своє право на…»

·                    «Я відстоюю свою позицію»

·                    «Що нас об’єднує  і в чому ми – індивідуальності»

·                    «У колі ґендерних ролей»

·                    «Жінка і чоловік – дві половинки людства»

·                    «Я + Ти + Ми»

·                    «Школа рівних можливостей»

·                    «Він і Вона»

·                    «Ґендер і влада»

·                     «Гендерна справедливість та гендерна рівність”, "Моя роль у вирішенні проблем гендерної рівності»

 

         Організація роботи з питань гендерної культури серед дітей може вважатися досконалою та ефективною, якщо враховувати специфіку статі.

         У старшому дошкільному віці триває розвиток тієї ланки самосвідомості, яка характеризує дитину як хлопчика чи дівчинку. Це можна спостерігати в щоденному вільному спілкуванні дітей, не започаткованому та неконтрольованому дорослими, де вони реалізують відповідний спосіб поведінки, особливо, коли оточення різностатеве. 

         Важливим напрямом роботи бібліотекарів є робота з питань врахування особливостей протилежних статей, входження дитини в систему культурних норм поведінки та взаємин між статями.

         Малюк сам активно черпає інформацію з навколишнього оточення  про те, що його цікавить. Сучасна дитина соціалізується, отримуючи відповідні знання з потоку загальної інформації. Численні дослідники дотримуються думки, що ставлення до себе, до особи  власної та протилежної  статі у дитини складається не в результаті  якогось курсу навчання, а внаслідок засвоєння основних життєвих принципів під впливом та за сприяння дорослих.

         Останні десятиліття у свідомості багатьох батьків виховання синів і доньок відрізнялося хіба щодо їхніх обов’язків у господарчих справах та силу впливу на них (із дівчатками треба бути лагіднішими, а з хлопчиками – суворішими).

         Інформація, яку батьки або педагоги надають дітям, відповідаючи на їхні запитання щодо статей та відносин між ними, має значення лише в тому разі, якщо дитина відчуває, що дорослі сприймають її як особистість з почуттям власної гідності, не іронізують і не лицемірять з нею.  

         Глибокий слід у свідомості дитини  залишають повсякденні спостереження за власними батьками. Малі бачать, як мама займається суто жіночими справами, а тато – чоловічими. Усе це допомагає хлопчикові або дівчинці зрозуміти власну статеву роль у житті. Якщо в родині панує щира, сердечна атмосфера, в дитини не виникатиме таємного бажання віддати перевагу одному з батьків. На всі дитячі запитання, включно й статевого характеру, слід відповідати точно, стисло, правдиво.

         Психофізіологічні особливості хлопчиків та дівчаток варто обов’язково враховувати як  необхідність у роботі з дітьми дошкільного віку. Перераховуємо декілька з них:

-                     у хлопчиків та дівчаток різна швидкість фізичного дозрівання;

-                     мозок хлопчиків більш асиметричний, ніж у дівчаток;

-                     дівчатка дисципліновані та зосереджені до практичних завдань та дій;

-                     дівчатка схильні діяти за алгоритмом, краще виконують знайомі завдання;

-                     у дівчаток емоції впливають на зростання загальної активності, хлопчики на емоційний фактор реагують короткочасно.

         Важливо при врахуванні психофізичних особливостей враховувати такі стратегії:

-                     надання змістових завдань з урахуванням статі дитини;

-                     враховувати особистий простір дитини в організації навчальної діяльності;

-                     враховувати способи сприйняття інформації;

-                     ініціювати спілкування з представниками протилежної статі задля   розгортання сюжетно-рольової гри, об’єднання зусиль у колективній праці;

-                     працездатність хлопчиків та дівчаток упродовж заняття різна, активність дівчаток вища.

         Рекомендуємо орієнтовну тематику занять для дітей середнього та старшого дошкільного віку дошкільного віку з питань формування гендерної культури особистості:

·                    «Ми – різні, ми – рівні»

·                    «Я – хлопчик, я – дівчинка»  

·                    «Права та обов’язки кожного з нас»

·                    «Дерево рівності»

·                    «Я вибираю своє право на…»

·                    «Що нас об’єднує  і в чому ми – індивідуальності».

 

         Перелік рекомендованої літератури з питань формування гендерної культури особистості:      

Законодавчо-правові засади гендерного виховання

Дошкільні заклади

Для учнів старших класів можна провести анкетування на тему "Гендер, гендерні ролі та гендерний поділ праці”, для учнів 5-8 класів провести родинний світлячок – „Традиції моєї сім”ї, які вони?”, на який можна запросити багатодітні сім”ї на тему „Рівні права та обов”язки”.

                Організовано виставку малюнків, плакатів "Молодь України за гендерну рівність”, "Моя уява чоловіка та жінки у сучасному суспільстві”.

      тематичні виставки "Гендерні виховання в українській родині”, для дошкільнят в дитячому відділі районної бібліотеки відкрита тематична полиця "Гендерне виховання змалку”

лекції на тему "Основні прояви гендерної дискримінації”, "Практичні потреби та стратегічні інтереси”, "Гендерна політика в Україні”.

 

......................................................................................................................................................................

 

Державні та народні символи України

 

Україна… Золота і чарівна сторона. Земля рясно уквітчана зеленню. Це історія мужнього народу, що віками боровся за свою волю, щастя. Вистраждавши, виборовши волю, Україна має нині свої державні символи: герб, прапор і гімн. Саме слово «символ» - означає предмет, який характеризує державу, відображає її побут, традиції, господарювання, історичне минуле, прагнення народу.

Герб, прапор і гімн – це основні державні символи України, котрі мають давню легенду:

«Жила собі жінка і мала вона трьох синів. Виросли сини і розійшлися по світах, прославляючи свою матір. Найстаршому мати подарувала золоту корону з трьома промінцями, яка зігрівала людей та вела вперед. За цю корону люди дали першому сину ім’я Тризуб.

Середньому дала в дорогу блакитно-жовтий одяг. Сміливий і сильний був син, люди назвали його Прапором.

Найменший отримав соловейків голос, за що отримав ім’я Гімн. Так і ідуть поруч три брати – Тризуб, Прапор і Гімн та прославляють неньку Україну».

Історія символів сягає глибокої давнини. Герб України – це символ влади, знак держави. Найдревнішим із знаків, який дійшов до наших днів є Тризуб. Невідомо коли він з’явився. У 1930 році знайдено кам’яну застібку Трипільської культури (V-III тис. до н.е.) з цим знаком.

У Київській Русі Тризуб стає великокнязівським знаком. Вперше зображення тризуба нам відомо з печатки Святослава Ігоревича. Пізніше карбується на срібних монетах князя Володимира. Існує більше сорока версій пояснення Тризуба: це риболовний гарпун, вила бога Нептуна, уособлення природних стихій (повітря, води, землі), а можливо відображена триєдність життя: батько, мати, дитина, які символізують собою силу, мудрість, любов.

Після проголошення Української Народної Республіки в 1917 році в листопаді в Києві вирішувалась на нараді символ майбутнього герба України. Пропонувалися: архангел Михаїл, козак із самопалом, золоті зорі на синьому тлі, тризуб. Було вирішено зупинитися на символі Тризуба.

30 серпня 1991 року, після проголошення акту про незалежність України, був прийнятий національний державний герб на блакитному тлі.

Знак країни головний –

Це тризубець золотий.

Прапор України. Як символ чи засіб сигналізації прапор виник за античних часів. Найдавніші прапорні полотнища трикутно-клинові. В 13–14 ст. з’являються чотирьохкутні прапори з клиновими полотнищами. Найуживанішим  був чорний колір, рідше: білий, блакитний, жовтий кольори. Прапорними зображеннями були хрести, небесні світила, тризуби – двозуби.

Блакитні полотнища із жовтими чи золотими хрестами чи іншими знаками поширюються в XVII-XVIII ст.

Синьо–жовті прапори використовували українські січові стрільці.

Прапор – це полотнища певного кольору чи поєднання кольорів. Часто з певним зображенням, офіційна емблема держави, символ її суверенітету.

28 січня 1992 року Верховна Рада України затвердила державним прапором синьо-жовтий. Жовтий колір – це колір пшеничної ниви, колір хліба, це також колір сонця. Блакитний – це колір чистого неба, води, без якої не було б життя на землі.

Коли стяг – пшениця у степах,

Під голубим склепінням неба.

До найбільших святинь будь якого народу належить і гімн. Гімн – урочиста пісня, слова та музика якого кличе нас до світлого і високого. Перша музична символіка нашого народу сягає часів Київської Русі. Тоді роль гімну виконували бойові заклики та пісні, які створювали патріотичний настрій перед битвами.

У ІІ пол. ХІХ ст. з’являється вірш Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Вірш був покладений на музику Михайлом Вербицьким і невдовзі став новим національним гімном.

Після всенародного референдуму 1 грудня 1991 року було затверджено гімн нашої держави «Ще не вмерла Україна».

Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля,

Ще нам браття українці, усміхнеться доля.

Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці…

 

Народні символи України

 

Крім державних символів, Україна має, ще й народні символи. Майже у всіх народів є улюблені рослини – символ: у канадців – клен, у росіян – береза, а в нас – верба та калина.

 Верба - це символ краси, неперервності життя. З давніх-давен в Україні вербу вважали святим деревом. Перед Великоднем шостий тиждень посту називався «Вербним». На Вербному тижні перед у неділю святили вербу. Освячені гілочки служили оберегами.

Хрещатий барвінок – символ вічності. Це вічнозелена окраса наших гаїв із синіми квіточками. В ній прихована сила перемагати тяжкі недуги.

 

Калина – символ краси, кохання, щастя. У давнину її пов’язували з народженням Всесвіту, вогняної трійці: Сонця, Місяця, Зорі. Тому й назву калина має від давньої назви Сонця-Коло. Як оберіг з калини робили намисто, прикрашали нею весільний коровай, вінок нареченої.

 

Ще один символ українського народу – це рушник. «Дім без рушників, - говорилось у народі, - як сім’я без дітей». Вони старовинні обереги дому. Вишивали рушники різними кольорами і способами. Вишитий різними візерунками, рушник був неодмінним атрибутом багатьох обрядів.

 

 

 

Література:

 

1.                       Державні та народні символи України //Шкільна бібліотека. – 2004. - №2. – с.65

2.                       Державні та народні символи України/ Урок державності//Шкільна бібліотека. – 2005. - №12. – с.77

3.                       Державні та народні символи України/Бібліотечний урок //Шкільна бібліотека. – 2008. - №6. – с.53

4.                       Державні та народні символи України/Сценарій //Позакласний час. – 2005. - №17. – с.25

5.                       Державні та народні символи України/Бібліотечний урок //Шкільна бібліотека. – 2007. - №12. – с.83

6.                       Твої символи, Україно/Урок державності// Позакласний час. – 2008. - №5. – с.31

7.                        Пісня, приречена на безсмертя/ Гімн України// Позакласний час. – 2007. - №5. – с.35                  

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

Патріотичне виховання

 

       Патріотичне виховання – це комплексна і системна діяльність. Особливо, сьогодні  дуже важливим є формування у молодого покоління високої патріотичної свідомості, почут­тя вір­ності, любові до Батьківщини,  готовності до виконання гро­ма­дян­ського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів, цілісності, не­за­леж­нос­ті України.

    Поблема виховання громадянина – патріота постала перед людством тоді, коли виникла перша держава. І актуальною вона буде до тих пір, поки держава існуватиме як соціальний інститут.

            Плануючи комплекс заходів по громадському вихованню бібліотекар має чітко орієнтуватись в термінах – громадянин, громадянськість, громадянство тощо.

 

 

Громадянин – людина певної країни, де вона наділена відповідним юридичним статусом, з певними правами та для додержання обов’язків.

Громадянство – юридичний статус особистості, який надається їй після досягнення відповідного віку та засвічується врученням їй відповідного документу.

Громадянськість - усвідомлення кожним громадянином своїх прав і обов’язків щодо держави, суспільства; почуття відповідальності за їхнє становище.

Громадянське виховання – формування громадянськості як інтегративної якості особистості, що дає можливість людині відчути себе морально, соціально, політично та юридично дієздатною та захищеною.

Громадянська освіта – це навчання людей, як жити в умовах сучасної держави, як додержувати її закони, і водночас не дозволяти владі порушувати їхні права, добиватися від неї здійснення їхніх правомірних потреб, як бути громадянином демократичного суспільства.

Суспільна мораль - це система етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов'язок, совість, справедливість.

 

Націона́льна іденти́чність — самовизначення особи в національному контексті. Усвідомлення власної причетності до певної нації та її системи цінностей: мови, релігії, етичних норм, культурної спадщини тощо.

 

В свій час римський державний діяч, філософ Цицерон сказав: «Люблять Батьківщину не за те, що вона велика, а за те, що вона твоя».

 Події останнього часу примусили кожного українця відчути свою причетність до своєї країни, а також  зрозуміти, що ми господарі на власній землі.

І щоб зробити нас слабшими, недруги намагаються нас розсварити. Російські сепаратисти зазіхають на територіальну цілісність нашої держави. На Сході точаться криваві бої. Там вирішується доля і майбутнє України. Ми знаємо, що ми – єдині, що перемога буде за нами. Єдина Україна – іншого шляху у нас немає.

 З приводу цього, хочеться згадати слова Григорія Сковороди, який сказав про наш народ: «Не вчіть яблуню родити яблука. Краще відженіть від неї свиней». Це була відповідь недругам і ворогам, які намагалися довести, що українська нація є недержавною, приреченою на другорядні історичні ролі.

Саме за це зараз в АТО воюють сини-герої. На полі битви – захисники, воїни. Вони мужні, сміливі, хоробрі. Не шкодуючи власного життя, захищають неньку Україну.

Отже, першочергово пропонуємо використовувати матеріали у проведенні таких, можна сказати, нововведених,  в звязку з цими подіями, виховних заходів: про Героїв Небесної Сотні, День гідності, День захисника України, а також до Дня Незалежності, Дня Соборності, трагічного Дня Крутів. Особливо необхідно провести комплекс заходів, присвячені 70-й річниці визволення України від фашистських загарбників та  Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років. Можна долучитись до громадських організацій ветеранів та шкіл у пошуковій діяльності щодо встановлення імен загиблих, хто воював у роки Великої Вітчизняної війни та за Незалежність України, а також у волонтерській діяльності.

Ще хочу порекомендувати, щоб ви, шановні колеги, ініціювали чи прийняли участь в партнерстві з школярами, батьками та громадою села збір матеріалів під назвою «Визначні місця мого села», а також збереження та поповнення місцевих музеїв, в т.ч. шкільних, експонатами, що представляють та представлятимуть в майбутньому історичну цінність для села. Можна, хоч би, створити  в своїх бібліотеках історичні куточки. Потім нащадки вам за це подякують.

 

На попередніх семінарах фахівці пропонували нові методи і форми роботи, однак не треба нехтувати і традиційними бесідами, диспутами, конференціями, літературними читаннями тощо.

 

Давайте пригадаємо основні віхи становлення України як держави.

1. Кінець VIII – початок IX ст.. – утворення Київської держави (Київська Русь)

2. 1187 р. – перша літописна згадка назви «Україна».

3. 1648 – 1657 рр. – національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького.

- Яка мета була у Б. Хмельницького? Чи вдалося йому здійснити її?

4. 1764 р. – ліквідація Катериною II гетьманства і утворення Другої Малоросійської колегії.

- Як ви розумієте термін «Малоросія»? Чи можна його вживати сьогодні?

5. 1783 р. – указ Катерини II про приєднання до Російської імперії Криму.

- То де був від початку Крим? Чому забажала його Російська імперія?

6. 1917 р. – створення Генерального Секретаріату на чолі з В. Винниченком – першого в XX ст.. українського уряду.

7. 7 листопада 1917 р. – проголошення III Універсалу, який передбачав створення Української Народної Республіки, яка мала перебувати у федеративних зв’язках з Росією.

- Як ви розумієте «федеративні зв’язки»? Чи можливі вони сьогодні між Україною і Російською Федерацією? Чому?

8. 22 січня 1918 р. – прийняття IV Універсалу УЦР, який проголошував УНР самостійною, незалежною, вільною, суверенною державою українського народу.

- Чого домігся народ цим документом?

9. 22 січня 1919 р. – Акт злуки УНР і ЗУНР.

- Чому важливим був цей документ?

10. 29 червня 1945 р. – підписано договір та протокол до нього про вихід Закарпатської України зі складу Чехословаччини та про її возз’єднання з Радянською Україною.

- Як ви думаєте, це випадковість чи закономірність, що Західна Україна приєдналася до Радянської України?

11. 1954 р. – входження Кримської області до складу УРСР.

12. 24 серпня 1991 р. – прийняття Верховною Радою УРСР Акта проголошення незалежності України.

- Що дала незалежність Україні?

13. 1995 р. – Україна стала членом Ради Європи.

14. 1997 р. – підписання «Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією».

- Як ви розумієте значення цього документу? Чому Росія могла його порушити?

15. Листопад – грудень 2004 р. – події, що отримали назву «Помаранчева революція».

- Що змусило людей вийти на Майдани?

16. Листопад – лютий 2014 р. – Революція гідності, Майдан.

- На вашу думку, як змінилася свідомість українців, що стало передумовою такої зміни?

- Чи можна було запобігти смерті Небесної сотні?

17. 27 лютого 2014 р. – дії сепаратистів проти України, захоплення будівля Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

А зараз, ми проведемо вікторину «Що я знаю про тебе, моя Україно?»

-                     На якому материку розташована наша держава? (Євразія)

-                     Які країни межують з Україною? (Білорусь, Молдова, Росія, Польща, Словакія, Румунія, Угорщина)

-                     Де знаходиться географічний центр Європи? (на території України в Закарпатській області поблизу с. Ділове)

-                     Як називається найвища вершина Карпат? (Гора Говерла 2061 м)

-                     Як називається найвища вершина Кримських гір? (Роман-Кош 1545 м)

-                     Яка найбільша річка в Україні? (Дніпро)

-                     Хто був першим Президентом України? (Михайло Грушевський)

-                     Яку назву мала козацька держава, створена за дніпровськими порогами? (Запоріжська Січ)

-                     Назвіть автора рядків: «Все на світі можна вибирати сину, вибрати не можна тільки Батьківщину» (В. Симоненко)

-                   А чи знаєте ви, що означає слово «Україна»?

 

Пропоную послухати легенду про Україну.

 

 

Україна — древня і водночас вічно юна держава. Уперше назва “Україна” зустрічається в літописах XII століття. Тоді так називали Переяславську землю й ча­стину Галицької землі. Це історичні факти. Але мені подобається старовинна легенда про походження назви нашої країни.

 

Колись дуже давно Бог ділив землі між різними на­родами, і кожному дісталося те, чого він бажав. Розійш­лися щасливі народи по своїх нових домівках. Аж ось до стомленого Бога підійшов чоловік, і боляче було дивитися на нього: худий, босий, у латаній-перелатаній сорочці, а Дай мені, Боже, хоч клапоть землі”, “Пробач,  — відповів Бог. — Усі землі роздав, усі народи наділив. Нічого не лишило­ся”. Схилив у тузі голову бідолашний чоловік. “Га­разд, — нарешті промовив Бог. — Віддам я  он той кусочок землі понад Дніпром, що залишив собі на земний рай. Але то незвичайний куточок - раїна. Земля там пахне медом, вода - як молоко, а з неба в душу людей ллється пісня. На той куточок будуть зазіхати нечестивці, тому його треба пильнувати та боронити. Якщо будете завжди  відважними лицарями,  то на тій землі станете господарями, а як ні - то рабами нечестивців.

Народна легенда про дівчину-Українку, яку Господь обдарував піснею

Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці - любов до господарювання, німці - дисципліну і порядок, росіяни - владність, поляки - здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики... Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнута у вишиванку, руса коса переплетена синьою стрічкою, на голові мала вінок із червоної калини.
- Хто ти? Чого плачеш? - запитав Господь.
- Я - Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові й пожеж. Брати мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів і сиріт, у своїй хаті немає правди й волі.
- Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти роздав. Як же допомогти тобі?
Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її.
-Є в мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це - пісня.
Узяла дівчина-Україна дарунок і міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ.

 

В українській мові є слово "украяти", тобто чимось наділити, – хлібом, землею і т.п., що, вочевидь пов’язано зі словом Україна. Це опосередковано підтверджує, що слово Україна відповідає таким поняттям як наше князівство, земля, країна…

Найдавніший докладний опис української території та її людности подав грецький історик Геродот (484—425 до Хр.), що називає українську землю Скитією, а її людність скитами. Відгомін назви Скитія зустрічаємо в нашому найдавнішому літописі »Повісті временних літ«, у згадці про те, що греки називали Великою Скитією землю українського племени уличів (угличів), які сиділи спершу над долішнім Дніпром, а згодом були витиснені кочовиками на долішній Бог і Дністер.

Від IV ст. до Хр. Україну називали Сарматією, а її людність народом сарматським від назви іранського племени сарматів, що прийшло на Україну після скитів. Князем Сарматії назвав себе Юрій Хмельницький як васаль турецького султана в 1678—81 рр.

До середини IX століття на великому просторі від нинішнього Новгорода до Києва, праворуч і ліворуч Дніпра, жили окремо один від одного різні племена.

 Ті, що оселилися на Дніпрі почали називатися полянами, а ті, які жили в лісах - древлянами. Потім деякі з них йшли далі на схід і займали ті місця, які їм по­добалися. У «Початковому літопису» розпові­дається, що були серед них два брати на ім'я Радим і В'ятко, які пішли зі своїми племена­ми й осіли - Радим на ріці Сожі, а В'ятко - на Оці. Від них і пішли радимичі та в'ятичі. Були ще серед східних слов'ян кривичі, поло­чани, дреговичі, северяни, волиняни, слов'яни новгородські.

У сучасній же російській мові залишилося визначення "окраина". Однак, зберігши спільний корінь, це слово має інше значення.

В українській мові є слово "украяти", тобто чимось наділити, – хлібом, землею і т.п., що, вочевидь пов’язано зі словом Україна. Це опосередковано підтверджує, що слово Україна відповідає таким поняттям як наше князівство, земля, країна…

В тому ж літописі під 1268 р. знаходимо вислів ''украйняни'', під 1280 - ''на вкраинЂ'', під 1282 р. - ''на вкрайницЂ''. В усіх випадках словом Україна означувано переважно пограничні землі супроти державного центру в Києві.

З того часу не оминають нашої пам’яті величні походи князів за часів Київської Русі, набіги на татар козаків під супроводом гетьманів, бунти під проводом Олекси Довбуша та Максима Залізняка, захист загальнонаціональних прав під час Першої і Другої Світових Воєн, голодомори, від’єднання від СРСР утворення самостійної держави. Люди боролися тому, що відчували себе частиною одного цілого, розуміли, що за них самих ніхто не побудує їхнього майбутнього. Нас роками відучували від мови, традицій, культури і навіть історії. Нас хотіли знищити, як націю.

Але це тільки ще більше зміцнювало любов українців до своєї землі, адже кожна людина найбільше любить той край, де народилась і живе. Кожен пишається своєю рідною країною. І сьогодні наша держава - Україна, суверенна і незалежна, демократична і правова.
-    Що ж означає вислів «Україна - суверенна держава»? (Вона має право самостійно, без втручання інших держав вирішувати всі свої внутрішні та зовнішні справи.)
-    А ще Україна - демократична. Це означає, що влада в ній належить народові. Тільки народ може змінювати її основи - конституційний лад.

 

            Кожна держава світу має свої символи. Україна не виняток. Державні символи України – Герб, Прапор, Гімн. Що ж означає державна символіка України?

Герб нашої держави – тризуб – має глибокі історичні корені, належить до часів князювання в Києві Володимира Великого. Він символізує ту ж трійцю життєтворчих енергій, що і хрест, – Мудрість, Знання і Любов, які виходять із одного джерела.

2 вересня 1991 року над будинком Верховної Ради України було піднято синьо-жовтий прапор – символ незалежності та суверенітету нашої держави. Синій колір символізує чисте небо, мир; жовтий – достаток і працелюбність. Хоча раніше вважали, що кольори на прапорі символізують сонце і небо.

 Пісня – окраса українскої нації, завжди була з людьми: у годину радості і горя, під час роботи та відпочинку, в свята і в будні.   Пісня – душа народу. З грецької мови «гімн» означає «урочиста, похвальна пісня».  Національний гімн – вищий прояв його волелюбних прагнень, духовних устремлінь. Яскравим виявом національно-патріотичних почуттів українців став вірш поета і етнографа Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Жодному нашому творові української літератури не судилася така велична і трагічна доля. Велична, бо в ньому втілена споконвічна мрія народу, здобути волю. Трагічна, бо понад століття пісню-гімн переслідували, вбивали, забороняли, та як не силкувались – не вбили. Гімн «Ще не вмерла Україна», поряд з державним гербом – тризубом і синьо-жовтим прапором, є офіційним символом держави.

 

          200-річчя М. Вербицькому

 

Михайло Вербицький - автор національного гімну України. І це закономірно, бо він є однією з найсвітліших і найпривабливіших постатей в історії української музики. Михайло Вербицький народився 4 березня 1815 року в селі Явірник Руський коло Перемишля в родині священика Михайла Вербицького.

 Батько важко хворів і помер, коли хлопцеві було 10 років. Обставини склалися так, що Михайло і його молодший брат Володислав залишилися практично без догляду. Незабаром ними заопікувався далекий родич - єпископ Іван Снігурський. Він забрав хлопців до Перемишля, який в той час був визначним центром українського духовного життя. Тут Михайло Вербицький опинився в середовищі дуже сприятливому для розвитку його музичних здібностей.

 

В 1833 році Вербицький переїхав до Львова, де закінчив гімназію і вступив до Духовної семінарії, оскільки у той час це був єдиний шлях здобути освіту. Тут панувала сувора дисципліна, а система навчання була стисло регламентована церковними потребами, В цей час в семінарії виник театральний гурток, і ставилися вистави. Група семінаристів захопилися багатоголосним співом, вивчали складні музичні композиції і пропагували вивчення нотної грамоти та співу за партитурами.

Михайло Вербицький, від природи життєрадісний і темпераментний, важко пристосовувався до семінарського життя, він навіть отримував дисциплінарні покарання. Але навіть тут він не полишав музики. В семінарії він захопився грою на гітарі і довів своє вміння до досконалості. Гітара залишилася улюбленим інструментом Вербицького на все життя: він використовував її для запису своїх композицій, навчав інших грі на гітарі і навіть підготував для цього рукописні нотні збірники.

Перебування в семінарії було дуже складним для Вербицького, і у 1836 році він перевівся на навчання екстерном. В 1838 році він одружився з молодою австрійкою Барбарою Сервер, а це несподівано ускладнило отримання священичого стану, бо за новими правилами семінаристи 3 і 4 курсів були позбавлені права вчитися заочно і мали перебувати в семінарській бурсі. Очевидно, що для одружених там не було місця, і Вербицький покинув навчання. Виникли матеріальні турботи по утриманню родини, і тут йому знову допомогла музика. Вербицький давав уроки гри на гітарі та інших музичних інструментах, був "платним тенором" у хорі латинської катедри, керував хором у вірменському костелі Бенедиктинок...

18 січня 1939 року у Вербицьких народився син Іван, проте незабаром дружина померла, і Михайло залишився сам з сином-немовлям. Як вдівець він знову отримав право вчитися в семінарії і поновився на третій курс теології. Проте навчання тривало недовго, бо через велику кількість дисциплінарних провин ректорат виключив його з семінарії. Знову почалися випадкові заробітки уроками гри на гітарі і співом. Щоправда, незважаючи на виключення, невдовзі керівництво семінарії було вимушене згадати про Вербицького. Хор семінарії був у дуже поганому стані, і сподівалися, що такий молодий і освічений музикант, як він, зможе собі дати з ним раду. За невелику плату колишнього семінариста запросили на посаду хорового диригента та вчителя. На цій посаді Вербицький перебував до 1846 року, коли він знову повернувся до Перемишля. Він одержав місце канцеляриста (дрібного урядовця) при Перемиській консисторії (канцелярії при єпархіальній управі). Так почався дуже важливий для формування Вербицького-музиканта другий перемиський період його творчого шляху.

Артистична натура Вербицького зробила його одним з найактивніших учасників театрального руху. Він повністю поринув у театральне життя: був одним з організаторів гуртка, брав участь у виставах як актор і співак. А найважливіше - дістав можливість активно працювати на композиторській ниві, оскільки більшість вистав супроводжувалися музикою.

Вербицький написав музику до цілого ряду п'єс: "Верховинці", "Козак і охотник", "Проциха", "Жовнір-чарівник"("Москаль-чарівник" І. Котляревського), "Гриць Мазниця або муж заманений" ( так була названа комедія Ж.Б.Мольєра "Georg Danden"), "Запропащений котик" та інші. Більшість партитур до цих вистав не зебереглися, і часто лише з публікацій тогочасної преси або ж аналізу літературних лібретто можна здогадуватися про характер музики того чи іншого твору.

Театр допоміг розкритися талантові Вербицького, стати відомим і авторитетним діячем музичної культури. Проте вже в 1850 році зі зміною політичної ситуації в Австрії театральний рух занепав. Разом з припиненням театральних вистав закінчився перший період активної музично-драматичної діяльності Вербицького. Йому знову довелося зайнятися буденними справами і облаштуванням свого життя.

Завдяки підтримці впливових осіб з високих церковних кіл, Вербицькому дозволили закінчити навчання у перемиській греко-католицькій семінарії, і в 1850 році він був висвячений на священика. Спершу отримав парафію в селі Завадові, потім душпастирював у селі Залуж, потім у Стрілках, а з 1856 року став парохом села Млини коло Яворова(тепер це село на території Польщі), де служив аж до самої смерті.

В 1850 році ще перед отриманням священичого стану Вербицький одружився вдруге, в нього вдруге народився син - Андрій. Проте і друга дружина померла передчасно - в 1858 році, отож більшу частину свого життя композитор провів самітньо. Його домашній побут був дуже скромним, і часто не вистачало найнеобхіднішого. І все ж Вербицький залишався таким, яким був у молодості - оптимістом, веселим, товариським, а також безмежно закоханим у музику. Монотонність життєвого укладу композитора лише зрідка переривали його поїздки до Львова і сусіднього Перемишля, що залишався важливим центром української культури.

Керівництво театру спочатку звернулося до галицьких письменників та композиторів з проханням передати свої твори в розпорядження театру. Вербицький першим відгукнувся на цей заклик, надіславши свої побутові оперети і водевілі "Козак і охотник", "Жовнір-чарівник", "Проциха", а також кілька своїх оркестрових увертюр. Одна з них прозвучала на відкритті театру 29 березня 1864 року у залі "Народного дому".

Проте репертуару було все-одно мало, і "Руська бесіда" оголосила конкурс на кращий драматичний твір. За умовами конкурсу п'єса повинна була бути написана "народною мовою", а тема взята з народного життя. Такі умови цілком відповідали спрямуванню таланту Вербицького, і конкурс став поштовхом до створення найкращого і найпопулярнішого твору композитора - побутової мелодрами "Підгіряни".

 

Композитор охоче виконував замовлення, хоча це не приносило йому матеріального достатку. Поява можливості продуктивно застосовувати свої творчі сили, вийти зі своєю музикою "на люди" стала могутнім стимулом композиторської діяльності Вербицького.Окрім музики для театру в творчості Вербицького цього періоду є багато солоспівів, а також творів для оркестру, які сам композитор називав "симфоніями" і які призначалися переважно для виконання перед театральними виставами.

 

І безперечно найвідомішим твором Михайла Вербицького є мелодія до вірша "Ще не вмерла Україна", який став державним гімном України. Сам вірш був вперше опублікований в Галичині в 1863 році в літературно-політичному віснику "Мета", і його автором вважали Т. Шевченка. Твір був вперше виконаний в 1864 році у виставі театру "Руська бесіда" "Запорожці" як хор козаків "Ще не вмерло Запороже", а пізніше виконувався на Шевченківських концертах. Вперше опублікували "Ще не вмерла Україна" значно пізніше, ніж твір отримав широке громадське визнання. В 1885 році він увійшов до збірника "русько-українських квартетів "Кобзар", при чому автором тексту тут був уже вказаний П. Чубинський.

Серед творів М. Вербицького є і великі вокальні форми. Він написав цикл хорів під спільним заголовком "Жовнір". Однією з найвидатніших і наймогутніших композицій Вербицького є "Заповіт" ("Завещанє") на вірш Т. Шевченка, який був написаний спеціально до святкового шевченківського концерту в 1868 році. Цей твір призначений для великого складу виконавців - подвійного хору (мішаного і чоловічого), солістів та симфонічного оркестру.

В 1869 році Вербицький важко захворів. Він переїхав лікуватися до Львова. Йому зробили тут операцію, але невдало. В останній рік свого життя композитор продовжував працювати. Він був знаним та шанованим, і до нього тягнулися молоді музиканти. Серед його учнів в останні роки життя були Віктор Матюк, Порфирій Бажанський, Орест Сінкевич та інші, і він охоче ділився з ними своїми знаннями і досвідом.

Помер Михайло Вербицький 7 грудня 1870 року. Він похований на цвинтарі коло церкви в селі Млинах. Довгий час його могила стояла убога і запущена, і тільки в 1936 році на кошти сільської громади та членів студентського хорового товариства "Бандурист" був поставлений невеликий пам’ятник.

Історія створення українського гімну починається 1862 року, коли український етнограф, фольклорист і поет Павло Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Україна». Одразу після написання вірша його поклав на музику друг і однодумець П. Чубинського М. Лисенко. Створена на його мелодію пісня набула певного поширення на Наддніпрянщині і час від часу звучала до початку XX ст. Згодом музику до вірша П. Чубинського створив і К. Стеценко. Проте остаточно пісня-гімн «Ще не вмерла Україна» утвердилась у свідомості українського народу саме в співавторстві П. Чубинського і М. Вербицького.

 Цей вірш сподобався М. Вербицькому своїм патріотичним змістом, легкістю форми, і він поклав його на музику спочатку як солоспів у супроводі гітари. Згодом М. Вербицький зробив із пісні-солоспіву хорову композицію.

Як національний гімн пісня «Ще не вмерла Україна» була визнана І. Франком, Лесею Українкою, українськими громадами за кордоном. Особливо знаковим було авторство пісні, адже її створили наддніпрянець і галичанин, що знаменувало соборність українських земель.

У наш час як Державний Гімн України було затверджено слова першого куплету і приспіву.

Рукописний текст і ноти цього твору зберігаються в Науковій бібліотеці імені В. Стефаника НАН України.

"Україна – це територія гідності й свободи. Такими нас зробила не одна, а дві революції – наш Майдан 2004 року, який був Святом Свободи, і Революція 2013 року, Революція Гідності. Це був надзвичайно важкий іспит для України, коли українці продемонстрували свою європейськість, гідність, своє прагнення до свободи.

 

З цього приводу 13 листопада 2014 року Президент України Петро Порошенко запровадив нове свято під офіційною назвою «День Гідності та Свободи». Як ідеться в указі Президента, він установив відзначати його щороку 21 листопада «з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об'єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддання належної шани патріотизму й мужності громадян, які восени 2004 року та у листопаді 2013 року — лютому 2014 року постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору». Отже, День Гі́дності та Свобо́ди — свято в Україні, що відзначається щороку 21 листопада на честь початку цього дня двох революцій: Помаранчевої революції (2004 року) та Революції Гідності (2013 року). Є наступником свята Дня Свободи, що відзначалося на честь Помаранчевої революції з 2005 по 2011 роки 22 листопада, поки не було скасоване указом Президента Віктора Януковича.

Як відомо, після Помаранчевої революції третій президент України Віктор Ющенко заснував на її честь свято - День Свободи, яке відзначалося 22 листопада.

30 грудня 2011 року четвертий президент України Віктор Янукович своїм указом скасував День Свободи. Цим же ж указом він скасував День Соборності 22 січня і встановив нове свято — День Соборності та Свободи України.

Президент підписав укази про відзначення щорічно 21 листопада Дня Гідності та Свободи, 22 січня – Дня Соборності України.

 

За словами Петра Порошенка, 22 січня, як і раніше, країна святкуватиме День Соборності України. "День єдності України, день Злуки", -

 

·      УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 871/2014

Про День Соборності України

13.11.2014

·      УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 872/2014

Про День Гідності та Свободи

13.11.2014

Ще одне нове свято запроваджено Президентом України — День захисника України,яке відзначатиметься 14 жовтня щороку. Президент України Петро Порошенко скасував святкування 23 лютого Дня захисника вітчизни. Про це йдеться в указі на сайті президента України.

"З метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності та територіальної цілісності України, військових традицій і перемог українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві і в підтримку ініціативи громадськості постановляю: установити в Україні свято – День захисника України, який відзначати щорічно 14 жовтня", – йдеться в указі.

 

Сьогодні, в цей час, ми маємо, як ніколи, проявити свою любов до рідної Вітчизни. Саме сьогодні, коли ведеться війна проти волі, незалежності українців. Зараз нашій країні як ніколи потрібно бути єдиною та згуртованою. На цілісність нашої держави посягнули вороги і багато наших земляків на сьогодні мобілізовано до лав українського війська. Вони з честю відвойовують та захищають кордони нашої держави, борються за її єдність та цілісність. 

 

Героями є і наші земляки, які віддали своє молоде життя за нашу Україну.

 Свою Україну любіть,

 За неї Господа моліть

 (Т. Шевченко).

Хочеться вірити, що здоровий глузд переможе, що настане мир. Про це мріють усі.

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Письменники– антифашисти

Сьогодні я б хотіла розповісти Вам про письменників – антифашистів, які пережили війну, були її учасниками, а після пережитого намагалися докричатися до майбутніх поколінь словами «Війна нікому не потрібна, В ВІЙНІ НЕМАЄ ПЕРЕМОЖЦІВ ТА ПЕРЕМОЖЕНИХ, Є ВИННІ ПЕРЕД БОГОМ ТА СКАЛІЧЕНІ ВІЙНОЮ. Вона нищить найкращі людські якості та приносить безліч страждань. Війна — це завжди нещасливе безглуздя - це завжди поразка, завжди горе. Кожна людина має право на життя, а війна жорстоко позбавляє цього права. Тож у жодній війні немає переможців, і жодна війна не приносить добра.»

ВІДЕО

Війна. Від цього слова відразу стає не по собі, однак не кожному дана здатність тверезо оцінити всю масштабність лих, пережитих жахів і втрат, пов’язаних зі словом «війна». Кривава, жорстока, неконтрольована… а чи потрібна вона? Навіщо її розпочинають? Що вона несе за собою? Чи можливо іншим шляхом вирішувати проблеми, які складаються в країні??? Письменники різних країн, які були очевидцями та учасниками війни у своїх творах дають відповідь на ці запитання. Карл Краус, австрійський письменник говорить так про війну: «Война — это сначала надежда, что нам будет хорошо; потом — ожидание, что им будет хуже; затем — удовлетворение тем, что им не лучше, чем нам; и наконец — неожиданное открытие, что плохо и нам, и им. Война — это самое неразумное, что можно себе представить. Каждый, кто содействует ей советом иди делом, должен рассматриваться как преступник по отношению к человечеству.»

Письменники різних країн у своїх творах засуджували кровопролиття, виступали проти знищення людей, намагалися довести, що війна - це трагедія як для переможених, так і для переможців.

Ернест Хемінгуей – американський письменник, учасник Першої світової війни, враження від якої відбилися на усій його творчості. Роман «Прощавай, зброє!» багато в чому - автобіографічний. Ернест Хемінгуей, як і його головний герой, служив на італійському фронті, був поранений, лежав у міланському госпіталі і пережив роман з медсестрою. Так як пише про війну Хемінгуей - не пише ніхто. Короткими, мов обрубаними фразами, американський письменник передає основні події, дії, вчинки, почуття і думки героїв. Війна Хемінгуея сильна і безжальна. У ній є місце подвигу, але дурості в ній, мабуть, ще більше. Більшість героїв роману «Прощавай, зброє!» ненавидять війну. Вони б і раді з нею покінчити, але не можуть. Тих, хто йде з поля бою, чекає або розстріл, або сімейна ганьба. Герой роману, Генрі, спочатку переповнений патріотизмом, але фронтові події відкривають йому очі, на те, що красиві розмови насправді прикривають масове вбивство, цілі якого дуже далекі від ідеалів справедливості, а безглуздість не має меж. Він розмірковує: "...нічого священного я не побачив, і те, що вважали славетним, не заслуговувало на славу, і жертви дуже нагадували вуличні бойні, лише м'ясо тут просто заривали в землю". Він наважується на протест і кидає зброю, а це знов не вихід, а крок до нової трагедії...

- Страшнее войны ничего нет, - говорит священник из романа ,- Мы тут в санитарных частях даже не можем понять, какая это страшная штука - война. А те, кто поймет, как это страшно, те уже не могут помешать этому, потому что сходят с ума. Есть люди, которым никогда не понять. Есть люди, которые боятся своих офицеров. Вот такими и делают войну.
- Я знаю, что война - страшная вещь, но мы должны довести ее до конца – говорит Генри
- Конца нет. Война не имеет конца.

Еріх Марія Ремарк - німецький письменник-романіст , був мобілізований на фронти Першої світової війни. Тоді йому було лише 18 років. Перебування на війні тривало три роки. 31 липня 1917 р. був поранений осколками гранати в ліву ногу, праву руку і шию. Водночас, попри власне поранення, зміг дотягти до медсанбату пораненого товариша. До закінчення війни пробув у військовому шпиталі в Німеччині. Роман «На Західному фронті без змін» не про героїв, а про жертви, до яких Ремарк зараховує як загиблих, так і тих, хто врятувався від снарядів. Головні герої твору - вчорашні школярі, учні одного класу , як і автор, які пішли на фронт добровольцями . Ці молоді люди, які повелись на учительську пропаганду швидко зрозуміли, що війна - це не можливість доблесно послужити своїй батьківщині, а звичайнісінька бійня, в якій немає нічого героїчного і людяного. Підготовка до війни зробила юнаків «черствими, недовірливими, безжальними, мстивими, брутальними» - війна показала їм, що саме в ці якості потрібні для того, щоб вижити. Безглуздість війни, в якій одна людина повинна вбивати іншого тільки тому, що хтось зверху сказав їм, що вони вороги, назавжди відрізала у вчорашніх школярів віру в людські прагнення і прогрес. Вони вірять тільки у війну, тому їм немає місця в мирному житті. Вони вірять тільки в смерть, якою рано чи пізно все закінчується, тому їм немає місця і в житті. «Втраченому поколінню» нема про що говорити зі своїми батьками, знаючими війну з чуток і газет; «Втраченому поколінню» ніколи не передати свій сумний досвід тим, хто прийде за ними. Дізнатися, що таке війна, можна тільки в окопах; розповісти всю правду про неї можна тільки в художньому творі.

Головний герой роману Пауль Боймер веде такий монолог після чергового бою:

«Чей-то приказ превратил эти безмолвные фигуры в наших врагов; другой приказ мог бы превратить их в наших друзей. Какие-то люди, которых никто из нас не знает, сели где-то за стол и подписали документ, и вот мы враги.

Мы не сражаемся, мы спасаем себя от уничтожения. Мы швыряем наши гранаты в людей, — какое нам сейчас дело до того, люди или не люди эти существа с человеческими руками и в касках?

Фронт — это клетка, и тому, кто в нее попал, приходится, напрягая нервы, ждать, что с ним будет дальше. Мы сидим за решеткой, прутья которой — траектории снарядов; мы живем в напряженном ожидании неведомого. Мы отданы во власть случая.»

Відео

Кінець дуже сумний. Головного героя вбивають влітку 1918 року, а вже восени війна закінчується. Але для нього це, напевно, навіть і краще ... він би все життя страждав. Також наприкінці роману автор подає цікаву ідею, що до вирішення конфліктів між країнами:

«Он предлагает, чтобы при объявлении войны устраивалось нечто вроде народного празднества, с музыкой и с входными билетами, как во время боя быков. Затем на арену должны выйти министры и генералы враждующих стран, в трусиках, вооруженные дубинками, и пусть они схватятся друг с другом. Кто останется в живых, объявит свою страну победительницей. Это было бы проще и справедливее, чем то, что делается здесь, где друг с другом воюют совсем не те люди.»

Відео

Генріх Белль так само, як і Ремарк, як Хемінгуей, також пройшов війну, він бачив її на власні очі і знав, як працює людиновбивча машина.
"Мерців нагору, а решту сюди!" - з такої фрази розпочинається оповідання Белля "Подорожній, коли ти прийдеш у спарту". Юнак, який три місяці тому закінчив гімназію, повертається сюди у вигляді "решти". Він поранений, він втратив дві руки і ногу, він став інвалідом, бо він, як і колишні спартанці, що загинули, просто виконував наказ.
Цей хлопець був такий радісний та життєсповнений. Він бігав коридорами своєї гімназії, дряпав якісь написи на стінах, не вмів виконати завдання, яке дав йому вчитель, на перервах бігав курити, щоб його ніхто не бачив...
Його скалічила війна, але ж не просто війна, а Хтось, хто дав команду до війни, до людинознищення. І це знищення було завчасно сплановане, підведене під гарну систему виховання - через античну культуру. Герой оповідання бореться зі своєю пам’яттю, не пускає її у своє теперішнє життя, тому що розуміє, що минулого, своєї мирної і безтурботної юності, йому не повернути. Але пам’ять невмолима, і для героя найтяжчим є те, що все навколо — рідні стіни його гімназії — стало тепер холодним і чужим, ніби не з його життя. З початком війни життя перервалося, і повернення не буде.
Г. Белль не описує війни в її "військовому обличчі". Він, хоча і був на війні, не любить змальовувати батальних сцен, він показує людину, яка залишається травмована не тільки фізично, а й духовно.
"Молока!" - просять спраглі губи юнака. Усе дитинство повернулося до нього в одну мить, але вже не поверне він себе колишнього. Виконуючи наказ, він втратив себе, він навіть не може придумати, який напис мав би бути на меморіальній дошці: "Він поліг за..." За що? За кого? Для чого?
Хлопця відправили вбивати, загарбувати чужі країни, красти чужі долі, відчувати себе героєм. І що? Отримав він щастя? Що тепер йому до цілого світу, до улюбленого німцями Гітлера, до цих класичних зразків нації, якщо він більше не зможе жити, і якщо поліг він ні за що.
Фраза на дошці залишилась недописаною. Так само недописаною, недожитою є доля хлопця. Вона обірвалася, бо хтось дав наказ...

Анрі Барбюс. Його книга «Вогонь» визнана найпершої в ряду антивоєнних романів. Видана у формі записок, щоденника, який веде людина, що знає всю правду про ницості війни. Барбюс називає війну роботою по знищенню інших людей. Тут немає і тіні романтики – суцільний реалізм в описі батальних сцен і душевних переживань героїв. Ось як він висловлюється про війну: «Война - это не атака, похожая на парад, не сражение с красивіми знаменами, даже не рукопашная схватка; война - это чудовищная, сверхъестественная усталость, вода по пояс, и грязь, и вши, и мерзость. Это заплесневелые лица, изодранные в клочья тела и трупы, всплывающие над прожорливой землей и даже не похожие больше на трупы. Да, война - это бесконечное однообразие бед, прерываемое потрясающими драмами. Это не солдаты; это люди. Не искатели приключений, не воины, созданые для резни, не мясники, не скот. Это земледельцы, оторванные от своего дела. Они готовы. Они ждут сигнала убийства и смерти; но, вглядываясь в их лица между вертикальными полосками штыков, видишь, что это попросту люди. Эти люди не беззаботны, не равнодушны к своей жизни, как разбойники, не ослеплены гневом, как дикари. Вопреки пропаганде, которой их обрабатывают, они не возбуждены. Они выше слепых порывов. Они не опьянены ни физически, ни умственно. В полном сознании, в полном обладании силами и здоровьем они собрались здесь, чтобы лишний раз совершить безрассудный поступок, навязанный им безумием человеческого рода.

Ці письменники-антифашисти розповіли читачам про біль втрат, про відчай людей під час Першої світової війни. їхні твори увійшли до літератури "втраченого покоління", що з´явилась у 20-30-х роках XX ст., майже через десятиріччя після її закінчення. І це не випадково. Зневірені колишні фронтовики, які стали жертвами безглуздої війни, не могли знайти собі місце в повоєнному житті. Наслідком цього і була поява нової генерації - "втраченого покоління", а згодом і літератури про нього.

Хай буде мир віднині і довіку!

Хай буде мир й замовкнуть війни злі.

І сльози щастя на своїх обличчях

Відчують всміхнені усюди матері.

Хай буде мир. Веселі будуть діти,

Спокійними скрізь стануть всі жінки

І перестануть думати ночами,

Що десь коханий гине на війні.

Хай буде мир й замовкнуть всі гармати.

Доволі крові, сліз, нещастя й бід…

Хай відпочине змучений боями

До праці звичний чоловічий рід.

“ Хай буде мир! “- звертаються до Бога,

Чоло зросивши потом трударі,

Бо хочуть, щоб сміялись дзвінко діти

На нашій древній українській землі.

Хай буде мир віднині і довіку!

Хай буде мир й замовкнуть війни злі!

Хай у міцних обіймах всі народи

Ідуть у майбуття через віки.

 

Також ви можете записати назви масових заходів антивоєнної тематики:

Урок миру: «Ми проти війни, ми за мир на землі»;

Літературно-тематичний вечір: «Збережемо мир на всій землі»;

Бесіда: «Життя дано людині на добрі справи» ;

Година миру: «Голуб МИРУ, прилети! Україну захисти!»;

Виховна година: «Дружно живемо – мир збережемо»;

Свято миру: «І дорослі, і малі прагнуть миру на Землі!»;

Урок – заклик «Не дайте нашим дітям, побачити війну»;

Урок миру: «Хай же мир і дружба поєднають всіх, І дзвенить дитячий безтурботний сміх»;

Літературна година: «Антивоєнна тематика в творах українських письменників» зарубіжних, російських.

Літературно-тематична година: «Зарубіжні, або українські письменники-антифашисти»

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------